Сергій Гайдак
І стук за стуком, все життя
Як бій курантів циферблата
Ритмічний крик серцебиття
В очах вогонь, в душі соната
І так живемо, наче в сні
Наша історія кохання
Як Морзе азбука складна
Переполох душі, зітхання
На світ людей лише одна
Як два нещастя, ми з тобою
Мені ти не пиши пробач
Твої слова, нічого більш не варті
Якщо захочеш, просто тихо плач
Або реви в своїм азарті
І не кажи, що снюсь тобі
В моїм саду багато диких квітів,
Цвітуть та пахнуть тисячі думок.
І тягне в невідомість неофітів
Колючих стебел пристрасті струмок.
В моїм краю веселка, потім злива,
І провалитись, та забути
І голосів людей не чути
Закрити очі, хоч на мить
Відчуть, що більше не болить
І стати каменем гарячим
А знаєш, я тебе люблю
За біль люблю, що причинила
Люблю за те, що без жалю
Не раз мене уже убила
А знаєш, я тебе кохав
Моя дівчина ніколи не заплаче
Бо є опора, поряд буду я
І не важливо в неї гуччі чи версаче
За її посмішку готовий висушить моря
Мою маленьку буду солодко кохати
Закрились тата очі назавжди
Пускала по щоці сльозинку мама
І на поріг з'явився ти
Комок з очима, сам 3 грама
Маленьке циганча, під колір сажі
Ви не вганяйте більш ножів у спину
Не бийте в серце, вас же хтось любив
Не закидайте біль словами без упину
Якщо ніхто за душу не давив
Більш не брешіть собі, що ви кохали
А ти стояла у метро
Читала книгу, так красиво
Світило сонце у вікно
І посміхалась ніби диво
Вже пролетіли ми Дніпро
Ти знаєш, я боюсь казати
Як коле в серці і душі
Я можу ніч лежать, не спати
Писать тобі свої вірші
Ти знаєш, страшно в світі жити
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу