Татьяна Юзленко
У вікно вечірнє стукає морозець
Сумно йому стало в зимньому саду.
Та ніхто не просить в хату завітати-
Ось стоїть нудьгує в темному гаю.
Місяць вже піднявся, зірки заіскрились,
Люди по оселях розійшлись давно,
Хмурый январский денёк
Южные портит картины
Снега нигде не видать
Только унылые спины...
Дождик мелко дрожит,
Путаясь в ветвях осины
А за вікном чудовий день зими…
Не причаїлась, і не спить природа.
Промінням сонця радує мене
Дністровської землі чудна погода.
Для когось сірість, мла, туман
Зима – це жінка у хутрі,
Так елегантні її шати.
За шлейфом сивих хуртовин
Вночі її не відшукати.
У серці лід, в очах кришталь,
До бабусі їду я сніжною порою
Край дороги ліс прослався темною стіною.
Справа сосни височіють, вітер в них блукає.
В білі шуби вбрались хатки і мене вітають.
Із коминів йде димок, стелиться додолу,
А у пічечках вогонь лиже спини дровам.
Седые туманы леса обвивают,
Осень шагает по нашей земле,
Птицы на юг уж давно улетают,
Тихо исчезнут в белеющей мгле.
Шепотом нежным нас роща встречает,
Тихо листочки на землю летят.
Кажуть, на півдні негарна зима:
Снігу, бурульок зовсім нема.
В грудні троянди на клумбах цвітуть,
Листям опалим встелена путь.
Голі дерева без шапок стоять -
Хочеться шарфика їм пов'язать.
Весна сплела вінок із квітів
Перлини-роси розлила,
Туманами вночі м’якими
Вона над річкою лягла.
П’янкі духмяні аромати
Розносять вітри навкруги
Художник взяв мольберт і фарби
І вийшов в поле навесні
І найніжніші тонкі барви
Наносив він на полотні.
Душа у фахівця співала,
І він виводив вензелі:
Пролунав останній дзвоник,
Промінець на землю впав,
І надходить дуже швидко
Літа радісний розмай.
Спорожніла наша школа,
Не сидиться дітворі,
Ніченька темна в вікно заглянула,
Стишилось все на землі.
Лиски в клубочок у нірках згорнулись,
білки дрімають в дуплі.
Мама зайчиха зайчаток колише,
У купочці з тобою ми зростали,
Удвох вивчали стежки польові
І вранці на ставок разом тікали,
Ловили рибу, бавились в тіні.
Щасливі безтурботні роки промчали
швидко, наче й не було,