ніхто і ніколи
в голові моїй барвисто розливаються,
божевільні картинки, думки ожили в реальні барвінки.
шалені акварелі жадання на тлі вимальовуються,
хороводи розпусти у незайманих кутах вирисовуються.
війна, кров, смерть всюди,
люди хочуть вбивати,
а я посміхатись.
мавпувати шизофренічно -
мій лозунг і заповіт,
звичайне існування -
те саме, що смердючий хіт.
люблю лиш чорнило, п'ю його вміло,
трахаю запекло, цим єством животію.
від нього народжуються строфи,
виникають нові строки -
не істоти плоті й крові,
лиш віршів гарячих стопи.
життя - це танець на краю прірви
де кожен крок може бути останнім
а може стати початком нового танцю
від прадавніх часів, у міфах священних,
точились дебати про форми натхненні.
боги і герої, у спорах одвічних,
шукали вершину краси чарівничої.
коридори наші сповнені диму й анаші,
кімнати мов склепи, де сгинають старші.
тут панували алкоголіки, повії, наркаші,
які в гріховних утіхах топили свої ночі.
чим вище злітає мій світлячок у космос,
тим глибше я падатиму під землю,
це прокляття нашого існування,
це природа нашої боротьби.
загнаний в кут самотності гарчу,
від люті, безсилля болі реву.
людське так близько і так далеко,
наче кістка, що в повітрі завмерла.
знову п'яний
знову сам
знову ця йобана програма
уві сні побачив світ,
де демони вирують ззаду.
пензель в руки, світ горить,
думки сплутані, не радо.
в місті вогнів, де час не спить,
де кожен крок - то новий світ,
вчимось жити без прикрас,
минуле відпускати враз.
