Steev Kurts
Я Вас любив – то час минулий
«Вже не люблю» – банальність слів .
Перегорів , чи люблю других -
це вже не Ваш сердечний біль .
І будьмо чесні – не боліло !
Зустрінь мене ,любою й будь-коли
самотньою , вагітною , вдовою
на піку слави і на самім дні
на сході сонця й нічкою глухою.
Прийди , як тільки позову
На грудях з альгізом , що вївся нам у плоть
Щитом стояли ми на лінії рестарту
І знаєш що ?- не вернеться ніхто
Із нас , що тут лишились до остатку
Не вчили нас до цього , не штовхали
Зі ста доріг – я виберу твою
і в двері я ввійду , що ти входила
без крил я зможу ,я з лечу
й зостанусь там , де ти лишилась.
Я тінню , привидом твоїм
На хрест молитись – місце страти
на сіллю всіяну ріллю .
Цим вдовам більше не рождати
народу цьому більш не буть !
Він догорів у згарищах сміття,
"Гляди .Ведуть..." - лунає в спину
і " Не дивись" - повчають матері ,
то єретик , йде на свою кончину
під церковних дзвонів піснеспів .
Сутулий.Сивий. Без зубів ,
Я так жалів, що Вам дивився в очі
я проклинав Ваш розум непростий
чому ж Ви бувши другом моїм
простити серця голос не змогли .
Мого - до Вас , в безмовному воланні
мовчанні трепетнім , лякливого гінця
Мені тебе обіцяли ….
Твою руку і твою любов
Однак , я не знав , що Монтекі
Першим в серце , у твоє ввійшов
Я не знав , що його ти бажала
Ми догорали згарищeм кісток
Твоїм вогнeм, Твоя Гомора.
Від нас сьогодні відвeрнувся Бог,
Однак ми пeрші цe зробили вчора.
Розійшлись , розбіглись , розповзлись
Не стало пари цьої тварі
Змінились ми , не ті які колись
Були , не бути тими й далі .
Ти пахнеш кавою, ти знав ?
У сутінках на заграві світанку
І гіркотою присмак віддавав
Ти не із цукром філіжанка.
Я не вгадала , беручи горня
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
