Steev Kurts
Колись давно закінчиться війна
колись і хтось повернеться додому
на дійтей обійстя спалене до тла
могилу вирити пророку .
у заростях тернових цвинтарях
Любов до Вас мені давала крила
любов до Вас забрала мою твердь
я проклинаю стезі , що звели нас
і щиро вдячний небесам за те .
Хоча між нами все , і все між нами
І що єднає – нас те й розведе
Ти любиш ?.. Що ж - мовчи
не говори , що понесе розлуку
А перед Богом збрешеш ти ?
і знов мовчить , даючи руку .
Ти любиш ? – так , та не мене
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .
дві жмені срібла , тридцять срібняків
у напівтемряві , здаються просто пилом .
Що я зробив ?Що? Я? Зробив ?
продав мирському Господню дитину .
спокушений : багатством , славою, імям ?
У прірву мою падав не стілець:
у мою прірву полетіли замки.
І я кричав у неї …я молив
лиш як безодня у безодню стане.
У темряву , у час * , в богів
на межі розпачу й безумства ради
Старий собака мокне під дощем ,
лякаючись розкоту грому ,
неминучий жде його кінець
такою осінню близькою
він вже осліп і лишень чує
Господні пси eпохи постмодeрну,
Долоня ввeрх -цe крила чи протeст ?
Наслідники жалю ,гeльмінти сeрця ,
А люди після вас , чи іім ви подаштe ?
Ви судитe , ви гонитe -кати !
Ну що ж ти знав , що я тебе любила
Ну що ж …. Знання то дар – бери
Я поділившись зовсім не збідніла
Та от чи став багатший ти ?
Я ще знайду таких – всезнаних
На Кавказьких горах , що не мають краю
стогне , кричить Прометей ,
за що він старждає ?
дужеє тіло до гори прикуте ,
на розтерзання дощам , завірюхам .
на розтерзання орлу гірському ,
Я так жалів, що Вам дивився в очі
я проклинав Ваш розум непростий
чому ж Ви бувши другом моїм
простити серця голос не змогли .
Мого - до Вас , в безмовному воланні
мовчанні трепетнім , лякливого гінця
Камо грядеш , сутулий пяний ,
куди ідеш на сонця схід ?
чергова ніч лишилася за плечами
незмінним тягарем жалів .
розбитий ніс і горб образи