Екатерина Евстратова
Запоздалая весна.
Ночь и город.
Синтез ароматов от цветенья.
Свет тусклый от окна.
Ты жив, ты молод.
Ты бурная волна в тихом теченьи.
Я не відкрию тобі Америку,
як скажу, що жити не просто.
Але досить впадати в істерику
нарешті застели постіль.
О, милый ветер, коль исповедь длинна,
угомонись, меня прошу послушай!
Скрытые мысли сведут меня с ума!
Взгляни в мою израненную душу!
Не зраджуй її морально,
не зраджуй її фізично.
Ти будеш її останнім,
вона - твоєю, навічно.
Не шукай для цілунку причину,
не зви її мрії дитячими.
Розмовляй зі мною більше, розмовляй.
Тамую спрагу я від ніжності розмов.
Від слів твоїх сильніш всіляких сяйв
в моїй тіні твій світлий ореол.
Мила, розкажи про дивний світ.
Мне много чего бы хотелось сказать,
но пока не достаточно слов.
Мне много хотелось бы всем показать,
за гранью фантазий и снов.
Но пока эти мысли могу лишь крутить
в голове на своем языке.
Я настолько пропиталась дымом,
суетою личностей, дорог,
мыслями ненужными, дурными.
Сквозь просяк меня городской смог.
Дышать всё стало тяже, с каждым вздохом..
Смотреть бы реже на тупые лица.
Я стану твоєю вітчизною,
я стану твою родиною,
я буду для тебе різною,
я буду для тебе єдиною.
Я буду для тебе спокоєм,
я буду для тебе розвагою.
На межі я і ти
так і треба?
Ти надію мою
збережи.
Я дивлюся у
захмарне небо,
Я відпускаю усе.
За класикою жанру -
в вогонь всі докази
існування нас
у минулому світі.
Коли поруч з тобою - я втрачаю голову.
Самоконтроль, як бач, поняття невідоме.
Немає в нас нічого гальмівного.
Тільки щось нове та незнайоме.
І тріскаються вени, від потоку крові.
І б'ють шалені в серці ритми швидко так.
Я дивлюся на тебе та мрію,
майбутнє наше малюю.
Від думки своєї я млію
та щоки в червоне фарбую.
Я дивлюся на тебе й щоразу