Екатерина Евстратова
Блакитні очі..
Очі неба..
Хіба це все що мені треба?
Шепіт ніжний
Мрії повінь..
Коли ти ловиш напівслові?
Не тікай до сопливих цитат за порятунком.
Вірші не поможуть, коли серце тікає з грудей.
Якщо доля та досвід тобі не дали обладунків,
ти загубиш життя та надію у світі людей.
Не тікай до пісенних рядків тобі незнайомих,
шукаючи в них якусь правду чи вірні слова.
На околицях твоїх думок давно вже не ростуть квіти.
Дилеми старих сторінок шукають будь-який вихід.
За спину усі тікають слова та й немає з ким говорити.
І зустрітися з кимось вже не шукаєш ти привід.
Ти досі рахуєш недоліки світу в уяві,
розкладаючи все на запилені болем полиці.
Ти філософ, проте не завжди в тверезому стані.
Ти дорослий, хоча так обожнюєш всякі дурниці.
І пам‘ять давно вже консесус знайшла в твоїй плоті,
Среди мира разных банкнот,
среди пыли навязанных смыслов,
наш мир бы взять - наоборот,
без участия счётов да чисел.
Мы живем, мы тут, мы сейчас,
хоть мысли в мечтах наши виснут.
Коли поруч з тобою - я втрачаю голову.
Самоконтроль, як бач, поняття невідоме.
Немає в нас нічого гальмівного.
Тільки щось нове та незнайоме.
І тріскаються вени, від потоку крові.
І б'ють шалені в серці ритми швидко так.
Я вчаділа від тебе,
здуру вчаділа.
Я марила
та маривом, нажаль.
А мама радила,
щоб розуму не зрадила.
Оставь меня у пропасти.
Мне нужно это видеть.
Мне нужно знать что ждет меня, если я сорвусь.
Если вот по глубости
я не смогу предвидеть
вновь капкан в пути своем -
Розмовляй зі мною більше, розмовляй.
Тамую спрагу я від ніжності розмов.
Від слів твоїх сильніш всіляких сяйв
в моїй тіні твій світлий ореол.
Мила, розкажи про дивний світ.
Чи знаєте?.. Поезія солодка,
мов омиває душу та клітини.
Кожне слово, рими кожна нотка
до серця тихо, мов пір'їна лине.
Так м'яко, ніжно падає до долу
Я пам'ятаю ті несміливі кроки,
ту боязкість мою при кожнім слові,
по венам моїм дивні мікротоки,
забуті всі слова у новій ролі.
Я пам'ятаю ту дитячу невторопність,
В тобі назавжди печатка
як виріз, опік чи шрам.
Не закриє ніяка лататка.
Не під силу вона лікарям.
Не зійде.. Вкипіла до смерті.
До останнього подиху твого.