Олена Красьоха
Я – болю хвилею, у океані прокричу,
А потім вітром радості до Тебе полечу.
Впаду дощем любові й каяття,
Без Тебе, світ – не світ, й нема в нім пагонів життя.
Покличу сонце, і з промінців його сплету вінок,
Я хочу тебе забути,
Щоб в мирі і спокої бути.
Та все ще не можу без тебе,
Як сонце не може без неба.
Як літо без ласки й тепла,
Було ще літо, а я вже відчувала запах осені,
І те, що я й моя любов – ми гості у тебе непрошені,
Ми увірвались у твоє життя – як ураган,
Несли прекрасне, помираємо ж від болю й ран.
Я стала пташкою, в якої виросли вже крила,
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,
Присвячую дорогій мені людині
Ця ніч тебе в мене забрала назавжди,
Мені залишила вона тут роль лиш тамади,
Яка тобі бажає море світла і тепла.
Для мене ти згорів уже дотла.
Любов – це радісною пташкою злетіти ввись,
А потім водоспадом щастя впасти вниз,
Вселити в душу райдуги всі кольори,
Весною бути навіть і осінньої пори.
Джерельцем стати, що пробилося в пустелі,
Для вас це казкою і дивом здасться,
Та на життя стежині я зустріла Щастя.
Ви запитаєте: " Яке ж воно?"
Я відповім, що тихе, ніжне і п'янке, немов вино.
Воно прекрасне - як в польоті птах,
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,
Я обтанцьовую Любов,
Як наречена всіх своїх дівчат.
Я Богу дякую і їй,
Що додали в моє життя чимало свят.
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
Кап-кап, привіт від Тебе,
А я вже зливою лечу із неба.
Ти вже постукав і я біжу,
Небесним теплим сонцем я свічу.
Твоя лиш посмішка розпалює вогонь,
Ти зажадав, щоби усе так як колись було.
Тоді чому ж тебе до мене так тягло?
Чому не втримався й зробив цей звабний крок?
Чи, може, ти хотів заглянути у таїну жінок?
Все сталося – ти пережив і зрозумів,