Тінь ...
Забери мій сон, вода,
У якому плачу.
Хай не трапиться біда
На мою удачу.
Прожени мій сон, вогонь,
Той де я страждаю.
Роздертий навпіл прапор України
Донецькою багнюкою припав,
Дві стрічки синьо-жовтої тканини
Російський чобіт хвацько розтоптав.
Два кольори наснаги для народу
Який бажає волю зберегти
Нам Перемога зоряна світає,
Здіймається в запеклій боротьбі.
Москва на Україну зазіхає
У віковічній підлості й ганьбі.
Не п`ється москалям без Запоріжжя,
Одеса вабить, Харків і Херсон.
Віє вітер, віє буйний, носиться по світу.
Все він бачить, все він чує ніде правди діти.
Вітер віє, вітер сіє, вітер поливає
Ген за обрій надвечірнє сонечко сідає.
Вийшла з хати дівчинонька долю виглядати.
Кажуть люди, щастя буде - треба покохати.
Тревожных дней военных череда
Четвёртый год проходит скорбным ходом.
По сводкам с фронта - сёла, города
С убитым, пленным, раненым народом.
Страна живёт победой над врагом,
С войной пришедшим и войну начавшим,
Вітер листям золотавим бавиться грайливо.
Кружить вихором яскравим повітряне диво.
Піднімається, злітає танок бурштиновий.
Уповільнено спадає наче сніг казковий.
Осінь землю прикрашає у вбрання барвисте.
Гостювати спокушає в свято урочисте.
Самотній Янгол поряд опустився
І мовчки став дивитись в мої очі.
З його очей на мене сум полився,
Тоскніший за пітьму глухої ночі.
На крилах пір’я ледве тріпотіло,
Туманом білосніжним коливалось.
На півдні спекотному мавпа руденька
Самотня на пальмі сидить.
Гарнюня чистенька завжди чепурненька
Та серце журба холодить.
Ніхто не цілує, ніхто не голубить,
Ніхто не зігріє руду.
Звезда моя ! Остановись, не падай,
Мне жизни нет без света твоего.
Твой огонёк - последняя отрада.
Мне не осталось больше ничего.
Твоим мерцанием душа согрета,
Как будто бы мне снова двадцать пять.
Чорним лебедем сум прилітає,
З крил скидає безладдя тривожне,
Душу рве, пам'ять вщерть вивертає,
Серце впоратись з ним не спроможне.
Чорний лебідь неспокій приносить,
Все кудись до чогось спонукає,
Коли розвіється туман
За обрисами небокраю,
Тоді розкриється обман
Що полетить душа до раю.
І рай і пекло на землі
Сама собі людина творить,
Життя це боротьба постійна і безжальна
На виживання з небезпекою загроз,
Це не прогулянка по часу розважальна
В саду квітуючих жоржин, троянд, мимоз.
Цей бій з буденністю кривавий і нещадний
Щодня й щомиті вимагає відкоша,
