Андрій Малярик
Коли повагу розчавили безпощадно,
І без уваги залишѝли жити в му̀ці,
Коли і друзям довіряти стало складно,
Я вирішив довіритись собаці.
Найкращий друг, який не вимагає
Аплодисментів, похвалѝ, і навіть,
Коли зірвешся, ну, життя, буває,
Багато в світі ла̀сих є спокус
і ми не а̀нглели, далеко не хороші.
Хтось народився,
щоб померти, як Ісус.
щоб любить життя за гроші.
Маленький папірець, що поглинає
На кухні запах смажених котлет,
І суп в каструлі смачно так кипить,
А я собі навіяв про секрет,
І так невчасно, прямо у цю мить.
Дружина, як завжди, кудись спішить,
І голосом команди віддає.
І я згадав, згадав все до дрібниць,
Випив холодну чашку кави,
В думках майбутнє України.
Бентежить те, що буде з нами,
Як обійти лихо руїни?!
У гуглі вводжу текст «новини»,
Та як на зло «сайт недоступний».
І що ж чекати нам щоднини!?
Злипаються очі від сильного чаю,
Від чорної кави забилися плечі.
Я вкотре від себе самого тікаю,
Врізається в голову стомлений вечір.
П’ять років тому̀ я піддавсь твому флірту,
Не так, щоб аж сильно, та досить відверто.
Сто раз пожалів про ту випиту літру,
Пройшло, минуло, відлетіло,
Немов з водою поплило.
Птахи понесли в далеч сіру,
Все, що було — злягло на дно.
Час так промчався непомітно,
Шкільні роки, бал випускний.
Тепер лиш в пам’яті повільно,
Чому ви кажете, що ви щасливі?
А позао̀чі плачете в подушку.
На публіці завжди хороші й милі,
І цим приховуєте сум свій влучно.
Чому ви кажете, що ви багаті?
Що забезпечені усім і незалежні.
Але при цьому живетѐ ВКонтакті,
Знову пройшла не привітавшись,
На тобі сукня з декольте.
Ти горда й пафосна, як завжди,
Не помічаєш вже мене.
Всі довгих десять років в прірву,
І «щирі» ті свої слова,
Штовхнула ти у чорну дірку,
Я не хочу будинок у моря,
Не прошу̀ я картини Моне.
Що ж поробиш, так випала доля,
Мене втішить хороший сонет.
Не потрібні манірні вистави,
Та й «кохаю» твоє – вже брехня.
І, будь ласка, не шли телеграми,
Ти взя̀ла все, що найдорожче,
Що найцінніше і близьке.
Ти зникла тінню серед ночі,
Тільки забула про одне.
Неначе звір, що під прицілом,
Ховалась ти усе життя.
Для тебе все буденно й сіро,
Пожовкле листя в унісон злило̀ся
З травою, що виблискує на сонці.
Цвіте і пахне жита райдужне колосся,
А вітер сильний причаївсь в сторонці.
На небі зорі з місяцем привітно
Танцють вальс й веселі, наче діти,
Їх не злякає дощ та град той грізний,
