Королева Гір Клавдія Дмитрів
Я горда, що я українка,
Цього не соромлюсь ніяк!
Щодень – це новая сторінка,
Й від долі щодень якийсь знак.
Пресвяту Богородицю вводять у храм,
Радіймо усі, християни.
Вона завжди приходить на поміч всім нам,
Й завжди Діва на нас всіх погляне.
Четвертого грудня в зимовий цей день
Богородицю в храм же вводили.
ЧУБИНСЬКИЙ-fest, на інші він не схожий,
Зібра;лися на нього знову тут,
І кожен показать талант свій зможе ,
Чубинському цим шану віддадуть.
Чудова фестивальна атмосфера,
Чотириста, а наче сталось вчора,
Чотириста страшних запеклих днів,
Коли ввірвавсь вже сповна́ потвора,
Й тоді в нас розгорівсь страшенний гнів.
Днів за три хотіли Україну взяти
Й перемогу сво́ю в раschі святкувати,
Та зустріли пекло і мішки чорненькі
На святій землиці України-неньки.
Воїни Вкраїни неньку захищають,
Здригнулася, заплакала Вкраїни,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.
Входи́ть став так, неначе він господар,
А ОСІНЬ СПРАВДІ ЗОЛОТА́
А осінь справді золота́,
І золото в усе вплітає.
Пташина в вирій відліта,
Та й злото-ки́лим простеляє.
І знову жертви, знов невинні люди,
Які орді загрозу не несли́,
Смердючий дух раschиsта вже усюди,
Потво́ри смерть і горе принесли́.
Щодня палають скрізь людські́ домівки,
НЕМОВ КОХАНАНемов кохану, зброю обіймає
Кожнісінький вкраїнський захисник.
Нема умов – на це він не зважає,
Сміється й каже, що до цьо́го звик.
Бере́ до рук, цілує, як кохану,
А я всміхаюся крізь сльо́зи
Й ніщо́ не можу з цим зроби́ть,
В душі́ рипля́ть ще й верболози,
А думка крутиться й летить.
Сльозини падають, як ро́си,
Стікають, наче потічки́,
Красивішої мови нема,
Україна й вона – нероздільні,
Та для когось вони – це пітьма́,
Небажання для когось суцільні.
Тая мова вкраїнська одна,
Життя снує́ роки, як павутину,
Снує́ його, без втоми все снує́,
Снує́ літа, снує́ їх без упину,
Ще й зрілості щоразу додає.
Й щоразу мудрість ще воно вплітає,