Королева Гір Клавдія Дмитрів
Лягають герої, лягають щоднини,
Лягають у землю сирую вони,
Домівкою стали для них домовини,
Лягають у землю і до́ньки й сини.
Плоди кохання хочу я зібрати
Й сховати їх у серці навіки́.
І їх ніко́ли звідти не виймати,
Та й щоб до них вели́ усі стежки́.
Плоди кохання я візьму́ в оха́пку,
Ні крихти щоб ніде́ не розгуби́ть.
( Пригадалась мелодія пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ» і написались ці рядки, які чудово лягли на цю мелодію )
Йдуть за Бахму́т у нас бої́,
Там гинуть хлопці молоді́,
Там ворог місто спопеля,
Напевно кожен грішний на землі.
І звідки ж ті гріхи щораз беру́ться?
Їх птиці не приносять на крилі́,
Й самі́ птахами в вирій не верну́ться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
Минуло літо, які та весна,
Не встигли озирнутись, як минуло,
Та не минула клята ця війна,
І вічним сном раschиsтсько не заснуло.
Прокинувшись, як завше, на світанні,
Відчувши шепіт творчої душі́,
Я не тонула в довгому чеканні,
Писати стала я свої вірші́.
Птахи́ співають, та уже не так,
Хоча весна квітує ніжним цвітом,
Велика кількість ордівських атак,
Все всіяно снарядами, як житом.
Постійно ллється пісня голосна́,
Коли закі́нчиться війна –
Зійде́ над нами сонце МИРУ,
Про це співатимем в піснях,
І про любов до кра́ю щиру.
Ось дощ за вікном і осінній тано́к,
Ще й симфонія вітру почулась,
Та й зібралася зграя мрій і думок,
І надія так мило всміхнулась.
ДОПОКИ БУДЕ СВІТ ТАКИМ СЛІПИМ?
Нема безпечних в Україні місць,
Куди б сміття воро́же не дістало,
І біль, і розпач, не́нависть і злість,
І закордоння споглядать не перестало.
ВИПРОВАДИНИ Й БАЖАННЯ
Добіг кінця…Ой ні, ще добігає,
Ще мить якась і пі́де він від нас,
Всі брами за собою закриває.
Та що чекає у Нові́м на нас?
І знову жертви, знов невинні люди,
Які орді загрозу не несли́,
Смердючий дух раschиsта вже усюди,
Потво́ри смерть і горе принесли́.
Щодня палають скрізь людські́ домівки,
