Королева Гір Клавдія Дмитрів
А я не розчи́нюсь у сивім тумані,
Не вдя́гну на се́бе з туману вуаль,
Не згасну, неначе зірки́ на світанні,
Та думка відне́се мене кудись в даль.
Був чорним ранок в наших Броварах,
Який приніс і горе і розпуку,
Продовжуємо бути у сльозах,
Що омивають втрати, біль, розпуку.
Госпо́дь створив і світ й красу,
Щоб ми могли життю радіти,
Ще й дав нам Божую росу́,
Яка вмивала трави й квіти.
Немає більшої нава́ли,
Як та орда, яка прийшла,
На цій землі їх не чекали,
Та ця мерзота нас знайшла.
Раschиsти – не́люди ввірва́лись
Він нею дорожи́ть, її леліє,
До серця ту́лить навіть у бою́,
Вона його надію щиро гріє,
Із нею повсякчас він у строю́.
Ламали крила, та й не раз, а я літа́ла,
Збивали з ніг, щоб не пішла, та я вставала.
Мені кричали: «Не роби!», та я робила,
Душа боліла від образ – я не скигли́ла.
Ось дві сестри́ зустрілись біля брами,
Взяли́сь в обі́йми й сльози потекли,
Це біла і золо́ченая гами,
Ніко́ли вони ра́зом не жили́.
Ті се́стри довго-довго гомоніли
Минуло довгих вісім літ,
Як полягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
Покрив майдан вкраїнський цвіт.
Була́ та мить неповоро́тна.
Чи щось змінилося у нас?
Наче в воду, ти дивився, великий пророче,
Клятий ворог моskовитий нас знищити хоче.
Сунуть далі в Україну ці́лою ордою,
( Пригадалась мелодія пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ» і написались ці рядки, які чудово лягли на цю мелодію )
Йдуть за Бахму́т у нас бої́,
Там гинуть хлопці молоді́,
Там ворог місто спопеля,
Молись за ме́не, мамочко щодня́ –
Твою́ молитву Го́сподь за́вжди чує.
Росту я від молитви, мов дитя,
І Бог щасливу долю подарує.
Молись за ме́не, мамо, кожну мить,
Хоч іноді відчуєш навіть вто́му,
Ру́ки, що виборюють свободу,
Зброю, що тримають день і ніч,
Біль і гордість нашого народу,
Смерть все зустрічають віч на віч.
