Королева Гір Клавдія Дмитрів
Нелегко у житті усе долати,
Непросто йти дорогами життя
І знати, що в життя є постулати,
Та митям не буває вороття.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Він нею дорожи́ть, її леліє,
До серця ту́лить навіть у бою́,
Вона його надію щиро гріє,
Із нею повсякчас він у строю́.
Бути жінкою – мистецтво,
Бути жінкою – це дар,
І не за́вжди це кокетство,
Й не потрібна сила чар.
Бути жінкою – творіння,
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
– Йди, сестрице, уже на спочинок,
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Ой, людоньки добрі, побійтеся Бога,
Й щоразу вже стільки його не гнівіть –
Від цього не зникне у серці тривога…
Молитву до Господа краще моліть.
На кожному кроці є гнів, нарікання…
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Вшановуєм пам’ять про нього сьогодні,
Ця постать велична для нас навіки,
Ніколи ті очі не були холодні,
Писав про життя він і вірші, й байки.
Він генієм був, для нас ним і зостався,
Полягли під Крутами в бою,
В нерівній битві хлопці молодії.
До цього всі були вони в строю,
І в мить одну зосталися німії.
Кривава сутичка відбулася тоді,
З по́ля бо́ю не всі повертають,
Повертають додому не всі,
Сво́ї го́лови там і складають
І вмиваються ж бо не в росі.