Lida Skrypka
Зима пішла й тебе забрала,
Немов із казки, в Герди Кая.
Злий жарт єхидно розіграла.
Як далі жити… я не знаю.
Весна купається в блакиті,
Сонце!..
В кишені…
В розлуці…
В долоні…
В пронизливих порухах гроз, як приціл…
Стій!..
Сніг з гори летить лапатий
На городи, на сади,
Кучугури волохаті
Котять пух – туди, сюди.
Він не падає із неба
Амур устал. Но стрелы мечет,
любовью целит на "авось".
А мысли лёгкие под вечер,
не горе, если "не сбылось".
Бывает. Осень. Тихо, грустно.
Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….
Кажуть, що незабаром в домівку загляне війна.
Кава випита. Осад залишив на дні філіжанки
Візерунки м'які, наче з дна визирає весна.
Теплий березень. На підвіконні очуняла муха,
Тримай його міцніш,
воно ж пульсує,
й на твої чари реагує без кінця.
Прикинь,
романтика не всім пасує,
лише закоханим кохання до лиця.