Махновія Степ
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Ти захопив мене зненацька, мов злодюжку,
З обійм твоїх мені не вирватися самотужки.
Мені б літати - хтось поцупив крила.
Перед твоєю чуйністю – безсила!
Не вирвусь я з обіймів самотужки,
Ти змушуєш моє серце битись пришвидшено,
Ти навчив мене літати не будучи пташкою
Твоя посмішка стала мені нагородою,
Ти обплів життя моє казкою…
Ти зачарував мене вродою,
Гонитва жагою розлита
На шкіру свинцеву мою,
І слово, що госте, мов бритва
З грудей я своїх дістаю.
Безодня накрила брезентом
звикання коктейлем малини,
Забагато спроб, закреслені речення,
Вирваті аркуші спалені дотиком.
Ти викликаєщ у мене приреченість
хочеш бути для мене (лагідним) мурКотиком
та при цьому викликаєш агресію...
Ти давно не нове,
наче вчора з’явився на мапі,
Місто славне Дніпро -
ти багатий своїми літами.
Будиночок номер шість
Обросла височезна трава.
Він не сам на окраїні, сумно, стояв села.
Обабіч дороги, по сусідству, ліворуч була
Вони були створені один для одного,
як день для ночі і навпаки.
Коли її не стало він перетворився на робота
За неї лив сльози роками свої.
Тепер його серце заіржавіло.
Безжальні роки свою справу зробили.
Не тримай ти мене в рукаві,
відпускай по частіше на волю,
щоб літати могла я собі
та до тебе повертатись додому
назад
Дівчина з іменем Ромашка,
опустила руки під пальто,
Наче то її осіння казка,
наче ти її давно…
Пам’ятаєш дзвінкий сміх наївний? -
На перехресті щастя вони найкращі друзі:
Вона русява пташка, а він відлюдник в лузі.
У кожного є правда і гіркість у напої
Чужої вади чаша наповнила б безодню.
На перехресті щастя веселі та безжурні,
Ви заховали в скриню щоденники амурні,
До непристойності відверта простота
її тебе чіпляє й не дає спокою.
Коли її байдужість – кислота
для твоїх мрій і жаркого серця,
ти наче ртуть, що розливається рікою.