N. Sh.
в приглушеному світлі каварні
ніжно торкайся коліна
її
підіймайся повільно до спини
залиш по цілунку кожній губі
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
Заплутався. Та не в волоссі твому -
між сотні інших уподобаних дівчат.
Цілую я. Та не твої долоні -
чужі повіки, губи, аромат.
І прокидаюсь я. І знову не з тобою -
Комплементарність наших губ
я не збагнув чомусь одразу.
Та й ізотерми вільних тіл
ще тонко так не відчував.
Ще не почав топити рук
в джерелах твого тазу,
Це місто із глини та вулиць вузьких,
де з кожного дому тече запах кави
і дим тютюну такий ще смачний,
як платня за жагу до мистецтва і слави.
Нас ніхто не знайде. Ми тут мовчимо.
Ви влізете в пальто і більше не побачу
я ореолів, що вигулькують з-під бра,
ні піків їх, вишневих та гарячих,
бо холод перший їх від мене захова.
Ця легка блуза, в декольте котрої
У джазі стільки руху,
що простір губиться і ти
оголюєш коліна й хутко
торкаєшся мене між ніг.
Я мовчки душу усміх,
Скільки я тебе цілував!
Мабуть, зірок буде мало.
Щоб злічити, не вистачить трав,
ні краплин дощових, ні шпаргалок.
Скільки мені ти давала тепла!
Ти квіткова і ледь задимлена,
а у мене приступи голоду.
Ти майже мовчиш. Звабливо так
і між нами доторк за дотиком.
Твоя кава ще трохи і вистигне,
Ми трахнемось з тобою в парку,
ми будемо обоє напідпитку,
і я, залізши тобі в майтки,
легесенько тебе там вщіпну.
Ти зойкнеш, налякаєш птаство,
У листопаді виноград
смакує, наче після смерті подих,
як кожен доторк й кожен дотик
до одягу твого поверх принад.
Терпкий та повний стелить аромат
Я не люблю. У тім моя печаль.
В самотніх та порожніх ночах
згубився я. Ранковий жаль
повиє холодом мене охоче.