Олександр Жиго
Як мине нескінченність літ
І зоря упаде раптово,
Чи хитнеться для тебе світ,
Якщо згублю назавжди слово?
Як розтане далекий спів
У жаданих обіймах тиші,
Із кожним кроком
Рухається далі
Та добра мить
Де світиться душа,
Де ще дитинство
Тисне на педалі
Катає море хвилі на загривку,
А десь на ясно-синій глибині
Відлюдник-рак поволі оре нивку,
І грають риби в піжмурки смішні.
Пливе тюлень поважний до обіду,
І, не відчувши безміру віків,
Як тільки ніч почує волю
І зробить у майбутнє крок,
Розкриє небо парасолю
З жовтавим поглядом зірок,
Помастить сріблом плин річковий,
Гукне совою далину,
Як світло мене забуде,
Я хмарний вдягну жупан,
І буду тоді усюди,
Без звичок, без слів, без ран.
На землю поставлю пляму
(то буде звичайна тінь),