Олена Довганюк
Так добре,коли спокійно,
Так важко коли тривожно
Так хочеться жити вільно,
Те хочеться,що не можна.
Улітку нам хочеться холоду,
Старіти нам хочеться змолоду,
Узимку ми хочем тепла,
Куди від вас усіх тікати?
Де мені прихисток знайти?
Чи мені виходу шукати,
За течією чи плести?
Чи,може,скажете ховатись
Від ваших вух і злих очей?
Щоб із думками там зібратись,
Ти – перший дотик сонця на світанку,
Ти – перший теплий вітер навесні,
Що ніжно колихаючи фіранку,
Лишив дощу краплини на вікні.
Ти – місяць повний у холоднім небі,
Ти – океан спокійний і глибокий,
Ти в озері блакитнім білий лебідь,
Не хочу чути більше я брехні,
Дай краще думки твоєї осягнути.
Скажи лиш правду,скажи її мені!
Бо це єдине,що хочеться почути.
Забудь про почуття фальшиві!
Не обманюй інших і себе.
Навіщо лити ці слова лесливі,
Чому мені знову так боляче?
Чом я знову лишилась одна?
І цей біль ріжучий й колючий
Всю мене випаває до дна.
Чаша сліз вже давно переповнилась,
Вже нема чим топити печаль.
Знову я почуттями наповнилась,
Мовчу й дивлюсь тобі у вічі
І в цій таємній тишині,
Що не закохуються двічі
Шептатимуть вони мені.
Таке буває тільки раз
І тільки раз в житті щасливий,
А що було раніше в нас –
То тільки сон,то сон брехливий!
Дивовижно,наскільки люди відвикли від елементарних слів ввічливості,таких як “дякую” чи “будь ласка”. Від усіх чуєш тільки грубість. Але ж кожному із нас хочеться,щоб до нього відносились добре. Та чомусь люди забувають елементарне правило життя – відносся до людей так,як хочеш щоб вони ставилися до тебе. Натомість отримуєш порцію гніву або насміху,чи взагалі байдужість.
Коли готовий людині подати руку допомоги в будь-якій ситуації,навіть пожертвувавши власними інтересами.. Вона навіть не розщедриться на слово вдячності..
Чому ж так важко все ж таки пересилити своє незрозуміле і непотрібне,в цьому сенсі відчуття гордості? Чи обов’язково проявляти грубість чи байдужість,яку не відчуваєш?
Ти знаєш, іноді важко буває
Сидіти самій у морозній пітьмі,
Думками ділитись щовечора з чаєм,
На аркуші викласти рими сумні.
Як бачити важко життя епізоди
Твої і мої. Благаю, пробач!
Я згадую іноді свої “пригоди”,
Я згадую днів своїх жалісний плач.
Мені б безжальності краплину
Й байдужості міцніший щит
Втопить в мені оту частину,
Що від гострих слів болить.
Скував надовго холод руки
І вуста навік зімкнув
Й перетворив всі дні на муки,
Прийди знов до мене,благаю!
Дарунок останній зроби.
Як серце моє завмирає,
Щоб знову почути прийди!
І руку я іншу стискати
Не можу,бо знаю,є ти.
Прийди,щоб мені розказати,
Мені б до тебе доторкнутись,
І знов відчути те тремтіння,
Яке нам досі не збагнути,
Авжеж,не вистачить терпіння.
Нестерпні ті дні і години,
Що зустірічі мушу чекати.
Одної достатньо хвилини,
Усі люди егоїсти.
Ми допомагаємо іншим, очікуючи від них подяки,робимо хороші справи,з надією,що воно повернеться нам сторицею.
Робимо комусь прємно:даруємо подарунки,щоб залишити пам’ять про себе. Допомагаючи комусь,ми відчуваємо себе сильними і потрібними.Натомість невдячність нас ображає і зникає бажання допомагати тому,від кого навіть не почуєш у відповідь слова “дякую”.
Отже,альтруїст і егоїст – два зв’язаних між собою,нерозривних поняття.