Peter Dzhergan: Всі вірші автора

Не виходить.

Я чомусь не можу сказати тобі, як я люблю, я боюся тебе, твого погляду злого або, навіть більше, якщо погодишся, якщо здасишся на мою милість. Це буде велика відповідальність, я не зможу клеїти дурня, морозитись, вдавати, що мене примусили, що це був не мій вибір. Доведеться пірнути в цю лунку, на іншому боці якої - смерть.

Я боюся тебе з тієї ж причини, з якої боюся жити - за все хороше, за все приємне й веселе має бути якесь покарання, хіба ні? Он я лиш посміхнувся зранку якійсь думці потішній, як уже ввечері маю ковтати сльози, то яке ж покарання буде за тебе?

Peter Dzhergan

Г

Я б хотів злягатись із багатьма, щоб вони, окинувши мене оцінювальним поглядом, все одно що зваживши, зрештою казали "хочемо тебе". І реготали голосно зі мною, і тулились до плечей, шукали поцілунку, слабкими руками шукали гудзики і виступи під ними. Хочу відчувати дотики спраглих пальців, поцілунки і на спині також, принадні, вологі розрізи небачених, теплих фруктів, терпкий їхній запах і смак. Хочу тверднути так, щоби ти звивалась навколо такої опори, змогла обм'якнути, повиснути як стигла груша на гілці, вона вся твоя у цю мить, відпускай всі думки, всю себе: на сьогодні ти вільна. Кричи, вигинайся, стогни, матюкайся і плач - тобі можна. Я нарешті не знаю ні сорому, ні вини, ні незручності, запинання пройшли, ми розкуті, як звірі. Скоріше за все, ми потрапимо в пекло, але хто його знає...