Виктор Харламов
Тысячи детишек на куски,
Тысячи невинных душ сгорели...
Путину не серебрит виски
Кровь и смерть? Кремль чести дарит трели.
Винница, сегодня, Часов Яр,
Не любишь никого, не отрицай,
Мой друг, ты многими любим, известно...
Любить других, - не твой удел и рай,
Любви взаимной ждать всем, неуместно.
Зачем тогда всё в молодости лет
Двадцать пять миллионов... - трусливо кропали
Все доносы, - Ежову чтоб тюрьмы забить...
25... миллионов, велел так сам Сталин,
Убивали... - террору ль блатному не быть.
50 миллионов, нет сто, подпевали
Актор поганий забуває роль
Від страху, неодмінно все ж нервує.
Істотою керує лютість доль,
Та надлишок від серця щастя... Всує
Я забуваю ритуалу сіль,
Фіалку ранню лаю, наче Бог
Обурююся ароматом тіла.
Ти, дихання любові для обох,
Основу квіту схибити хотіла.
Є пишність щік та розмаїтість вен
У щедрости гостят беда, печаль..,
Её подруги вечности зла склепа;
Любви им, радости и впрямь не жаль..,
Телепні чомусь повзуть до влади
Досвіду не маючи ну геть...
Все життя собі лише від зради
Поквартально крали... щей не ледь.
А коли кордоном Польщі валки
В двухтысячном.., в наборе есть ещё
Год девятнадцатый, его мы встретим;
Конечно, мы давно уже не дети,
Хоть Дед Мороз к нам ходит под плащом.
Всё, как и прежде, семь десятков лет
Моїм віршам, написаним так рано,
Що я — поет, не знав я залюбки...
Словам, як бризкам почуттів фонтана,
Де іскри від зірок, з комет шибки...
Млість, шал... - маленькі геть, чорти, барвисті,
Капитализм шутя пришёл
И обозначил жизнь - мобилам;
Я, стал душой и телом гол,
Мил насекомым и бациллам...
Мне снился Бог, ещё вчера -
По вулиці життя, який вже рік,
Я чую кроки - мої друзі чемно.
Повільний йдуть через бажань поріг,
До темряви за вікнами... - відємно.
Я - форма из цинка,
Во мне ныне вишни,
Терново-багряные сны полнолуний,
Им звезды дарил удивлённо Всевышний.,
Глянь, сорваны ныне, хмелея, уснули.