Oleksander Dowbak
Кохання вдосвіта, кава з круасанами, потяг до цигарок -
Ранкові звички в статусі ритуалів.
Дізнався от саме, що не можна бути живим і не пораненим,
Болючий урок.
Хтось вдовільняє себе черговими асанами, а за вікном
Темно-сіре небо, зграя вороння, і ні на крок
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Світ існує як скопище речей
І світ існує як тривання явищ;
Все змінюється, все тече,
З’являються нові повороти в коридорах уяви
І якби не такий телепень-роззява
Як я, то скористався б цими принадами долі!
За цупкими завісами важких гардин
Мов за пекельним парканом чи райським тином
Мляво, понуро і, як видається згори
доволі картинно
Давно живемо у власних хатинах
як павуки в плетиві своїх павутин,
Це був один з тих рідких днів в житті,
Коли відчуваєш себе ніби щойно вийшов на волю
По довгих роках ув’язнення.
Умовно-дострокове. Мені. Виявляється, у долі
Є версія GT.
Але й тут ми тьмяніємо та в’язнемо;
З сексу і кави
почався ранок. А з ранку почалась зима.
Пізніше розбіглись по щоденним справам.
Сам, і Сама.
Пам’ятай: має перевагу перешкода справа,
Не ведись на обман!
Марконі тут залишив батькове радіо,
Едісон – братові лампи,
Бізонячі шкури - від Натті Бампо…
В цього закамарку крихітний радіус,
Не раз пом’ятий бампер.
Є дещо, вочевидь, пам’яттю вкрадене,
Наша милостиня все мідяками,
Як і наше милосердя – давно предмет торгу,
Принаймні з самим собою. Сіми, Яфети і Хами –
Партизани і парторги,
Мешканці одиночних барокамер -
Мати Харі та Ріхарди Зорге -
Заблукалі вівці
Гуртуються в хрестовий похід -
Бо тільки вони на це згідні. Їх цівки
Збиваються в стада і рушають на захід чи схід,
Вигризаючи луги на пустелі, а їх тонкі кінцівки
Затоптують в камінь все, що залишилось.
Все точно так, як стверджують підручники з фізики:
Власною гравітацією здатен
Кожен з нас
Хоч, на жаль, інколи з запізненням,
Викривляти
довкола себе простір і час,
Пекло потихеньку тліє в кожному з нас,
Навіть у найдобріших, що звуться святими.
Ладне спалахнути завше і повсякчас-
Потрібен лиш стимул:
Іскра чи вітру вихор… от луснув дверима…
Дав строкача…
До нас, в таку далеку тмуторокань,
Давно вже не зазирав поштар. Не через втому
Чи зайнятість. У нас немає нарікань:
Ніхто нам не пише на нашу адресу і номер.
В довіднику ми прописані, поглянь,
дрібним шрифтом, кілька слів в останньому томі!