Steev Kurts
Дивись гудуть дерева в шторм
Додолу гнуться , мов колосся
Самотні поля глядачі
Гаргантюа ковили воєводства
Тріщать кістки під наступом Борея
Ти спрагла знов моя Пальміро
Твої піски знов моляться на дощ ,
Ще дивом твоє серце не згоріло ,
Не вмерло в сяйві вбогому зірок .
Я повернусь до тебе на весні
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Був час , я дихав лиш тобою ,
знай в кожного свої гріхи ,
а я грішив безхмежною любовю ,
і так - я відповівм за них .
Я не злякаюсь пекла на землі ,
Я так жалів, що Вам дивився в очі
я проклинав Ваш розум непростий
чому ж Ви бувши другом моїм
простити серця голос не змогли .
Мого - до Вас , в безмовному воланні
мовчанні трепетнім , лякливого гінця
з них пив холодний чай із м’яти
я не любив тебе , а ти …
тобі вже нічого втрачати .
знайшла мене ти без мети
у пивні барі , по обіду
Ти пахнеш кавою, ти знав ?
У сутінках на заграві світанку
І гіркотою присмак віддавав
Ти не із цукром філіжанка.
Я не вгадала , беручи горня
А що душа ? Душа – переболить
Минулим.Вами. І собою
Її гоїти - не спішіть
вона безсмертна ,не боїться болю .
І не лякають прожиті роки ,
тим забуттям в яке упали
Брудна на фоні грязних стін
в пилу злилася з своїм горем .
Ще тому мить цей дім звала своїм,
а тепер – не має в неї дому .
Лице в сльозах, ховає у долонях
Пустіть її - вона спішить:
на зустріч , що давно минула .
Століття тому , чи лиш рік
вона , безсовісно – забула
Можливо… або ж не прийшла
Не гріли спалені в печі листи ,
слова не гріли - в них не ма потреби.
Холодні пальці в згарищі війни
пекли картоплю на Святу вечерю .
Допоки знов не грянув бій ,
Говорять гори тишиною ,
мовчанням нашим дахають вітри
і на д проваллям , з бистрою водою
тремтять , в минуле , зведені мости .
