Юлія Солован
Коли ти розповідала про своїх чоловіків,
я їм заздрив.
Коли згадувала своїх жінок,
я їх хотів.
Ти читала мені свої вірші,
я посміхався.
solo. one.
коли маєш багато питань - отримуєш мало відповідей
хто? чому? як? звідки?
коли дивишся в очі минулому - плюєшся від себе самої
Ти старанно розгладжуєш мої зморшки,
Змішуєш з молоком рясні сльози,
Замальовуєш медом сивину у волоссі,
І не забудь викинути вчорашні чотири ґвоздики
Кольору церковного кагору
І спробуй хоча б розтулити мої кулаки,
Ти не вміла чекати, ти розплавила крила:
"Почекай!", я кричав, коли ти полетіла.
Не любила терпіти, не чекала до завтра.
2016
Моя літня печаль вишнево-солодка,
Вона наче мед – карамельно-нудотна,
Моя літня печаль схожа на персик –
Стигло-зіпріла, важка, загоріла,
А дні минали — золоті спалахи щастя
Цикади кричали
Де-не-де молочні хмари затуляли сонце
Хвилі били ритмічно
Сіль роз‘їдала волосся
Сосни зеленіли
Морський вовче, пристань в мою гавань,
Тут вітру немає, тут тиха вода.
Милий мій вовче, скоро ніч ця минає,
Дістань своє серце з піщаного дна.
2018
Зорі сьогоднi якісь бездиханні,
Трохи холодні - як горда панна
Дивляться зверхньо на чужі страждання.
Їх не турбують людські коливання,
Звикли вже чути вічні зітхання,
Гучні поривання й нічні ридання,
Говорили якось Журба із Любов'ю:
"Де ти була, як я обливалася кров'ю?
Де гуляла всю ніч? Випивала, п'яниця?
У відповідь мовила грізно Любов:
"Перш ніж кидатися на мене знов,
Подивися на себе! Траурна, сіра,
Візьми мене, море,
Там, де край Посейдона,
Там, де тиша і спокій,
Де завершений бій.
Бери мене, море,
Там, де рай без утоми,
Я не встигла до тебе, коханий, пробач,
Я ловила твій запах, шукала твій слід
Серед чорних машин, у потоці людей,
Я не встигла до тебе, коханий, не плач.
Ти зійшла сюди з фільму Годара:
невинно оголена, виразно збуджуюча
мою уяву і поховані давно бажання
відчувати, торкатися і спокушати,
малювати контури твоїх очей
на своїх зап’ястях і у всіх блокнотах,