Сергій Біленький
Коли мрієш про душу вшир,
То приходить вона сумна
Не всміхаєшся, мов чешир,
Від морозного поля вікна.
Ти лиш подихом грій його,
До останньої думки
Герої:
Філософ – головний герой
Аскет – співбесідник
От тобі скарбів мапа,
Швидше шукай, нумо!
Будеш стрибати, як мавпа,
Як тобі бачить це, думо?
Що ж він? Усе переплавить?
Мрії висихають вже озерами
Види днів щасливих в сторінках,
Щоб не залишатись фантазерами
Робимо відмітки на роках.
У Червоній книзі, як за бартером,
Годі брехні в обличчя і спину,
Відповідай саме зараз і тут.
Де народили тебе, як скотину?
Чи ти того не набув, як манкурт?
Горе приносиш своїм існуванням
Якщо вибір тобі дурниці
І мовчання – це захист від ран,
То живи у душевній в’язниці
Та смакуй всі синці від кайдан.
Погляд дивний у тебе – з-під лоба,
Вітрильник святкує звільнини
Від гавані та Батьківщини,
Щоб із ґратинок у клітини
Тікать, тікать, тікать, тікать...
Не зволікать, щоб не пожити
Будь моєю... Ніколи не будеш,
Стань повітрям... Я вакуум досяг,
Зійдеш сонцем... Вночі ти забудеш,
Станеш прапором... Розірваний стяг.
Я кохаю... Питаєш дурницю,
Годі робити у сни візити,
Щастя шукаєш в чужих очах.
Ми були разом щасливі, як діти,
Зараз за чаєм приходить лиш страх.
Я бачив Всесвіт у погляді й фразах,
Хочеш пізнати цей Всесвіт в мені?
Сотні зірок на тлі майбуття
Чом мої очі стабільно сумні?
Як від морозу дійти до лиття?
Той мікроскоп поцілунків у вічі
Годі брехати мені у вічі,
Ти не одна із моїх орбіт!
Губи брешуть! Я не да Вінчі,
Щоби чекати дванадцять літ.
Як ти і звідки? Як тебе звати?
Крик розстріляє нічну безодню,
Свічка станцює останній крок
Хто б прихистив сироту безродню?
Якщо будинок мовчить на замок.
В кожному з нас живуть мінотаври