Наталія Кашуба
Ти прокралася в мою кімнату,
Розмальовану літніми барвами,
Щоб коштовності порозкрадати,
Компенсуючи сливами й кавою.
Ти згадала про день усіх відьом
Everyone calls her Victoria though her real name is Ukraine.
She is so young yet far from knowing nothing of pain.
Her long-awaited summer covered with winter ice.
She was too kind and patient, later she realized
Being so good at forgiving sins is a huge sin itself.
Her experience is her weapon. Her memory is her wealth.
Люба, мила пташечко Софі,
Ти не злись, пробач мені.
Я готовий задля тебе на все,
Тільки ти повір у те.
Я знаю, що завдав тобі болю.
Я прагну лишитись з тобою.
Люди – не тварини, а дерева:
П’ють воду і мають коріння.
В когось вічна радість, в когось – сум осінній,
Та об’єднує всіх віра праотцева.
Лиш вона не дає пропасти.
Раніше любила поплакати, свій біль відпускати на волю.
Для цього втікала в місця, де навіть повітря немає.
Казала собі: «Поплач, бо завтра цього не дозволю!»
І тихо поплакавши, чула, як біль поступово вщухає.
Раніше любила поплакати. Не те щоб любила, а вміла
Коханий зник. Звернусь до детектива.
А він досвідчений, ще й не таких шукав,
Знайде, хоч слід у серці змила злива,
А інших він слідів не залишав.
Важка буде робота детектива,
Та він досвідчений, коханого знайде.
Пробираюся крізь хащі думки. Як тут туманно!
Можливо, мені кохати ще рано.
Можливо, стосунки рятувати вже пізно.
Невдовзі втратиш доступ до мене залізно.
Та зараз у серці зависла програма.
Ти виграв війну, та я теж не програла!
Те відчуття, коли вмирає віра,
А ти жива і, схоже, все гаразд:
Вогонь горів колись, а зараз тліє.
От тільки Всесвіт вже не той. Він без прикрас.
Те відчуття, коли втрачаєш мову,
All my beloved ones made me suffer burning pain.
My soul was bleeding so I promised not to fall in love again.
Last month I broke my promise though I knew it was insane.
I’ve travelled at the speed of light towards your heart.
We hear each other breathing long distances apart.
Цілу ніч не спала, встала я раненько.
Ніби і здорова, та болить серденько.
Ти мене покинеш, вже нецікавеньку.
Уже покинув…
У моїй душі є місто, Почуттям назвала.
Довіряла я знайомій, а тебе кохала.
Але нічка, ніби ковдра, місто все накрила.
І дала вона вам щастя, а мене убила.
І дала вона вам радість, місто я прокляла.
Одного літа
В річці охрестилася
Свята країна.
Фото автора Kostyantyn Ivchuk