Неоніла Володимирівна Гуменюк
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
Та ніжні й лагідні і теплі,
У них завжди стільки роботи,
Але встигають все, до речі:
Орати, сіяти, збирати
І доглядати свійську птицю,
Корів доїти й випасати.
Лише червоніють квіточки вгорі,
Ніби розмовляють вони із тобою
Про те, як чудово нині надворі:
Зеленіють трави, достигають вишні,
П"янить і дурманить липи диво-цвіт.
Флокси, як віночки чи букети пишні
Та розправляє крила-почуття.
Ми як голуб з голубкою воркочем,
Хоч промайнуло уже пів життя.
Ти теплих слів для мене не жалієш,Кажеш, що й досі любиш, як колись.
В моїй душі кохання теж зоріє,
Дарма, що час вже косу посріблив.
Ти дзвени, дзвени-співай,
Нехай пісня-диворгай
Пролунає на весь край.
Про небачену красу,
Довгу дівчини косу,
Про ромашок очі жовті,
Шовкову хустку, вишиту квітками,
Подарувало літечко мені
І сукню, помережану дощами,Каблучку й пояс срібні чарівні.
Встелило стежку рушником з чар-зілля,
Торкнулося розчулених сердець,
Прибрало так, неначе до весілля.
Сутінків десь поділась тінь,
Трійкою коней мчала фея,
Чувся веселий передзвін.
Крихітні дзвоники конвалій
Лунали, як врочистий гімн,
Все сяяло та вигравало
Це букет барвистий жартів й сміху.
Його ти подаруй знайомим, друзям,
Порадуй рідних ним, нехай не тужать.
Веселий ти і настрій пречудовий -
Не треба вже пігулок та уколів,
Бо сміх продовжує життя, здавна відомо.
Барвистеє літечко
На коромислі веселки
Носить воду з річечки.
Її сіє-поливає
Крізь сонячне ситечко,
Квіти й трави напуває,
Дивиться він так уважно навкруг,
Красень-синочок весни диво-квітень
Коня свого пастись пускає на луг.
Хоча там травичка ледь-ледь визирає,
Малесенька ще бліда зелень її
Матінку-землю помалу вкриває,
Що здається ось-ось ненароком торкнуться землі,
Їх відносить далеко кудись шалапут той вітрисько,
Потім спати вкладається в ясена там на гіллі.
Той скрипить, ніби вітру співа колискову
Або в казку цікаву запросить тихенько його.
Вітерець відпочине, тоді пустуватиме знову
На зеленій сукні диво-трав
Хтось залишив отакі маленькі,
Та ще й незабудки вишивав.
Сплів віночок із ромашок й маків
І мереживо з волошок-васильків,
Татар-зілля постелив та м"яту