Ольга Анцибор
Я книга мудра і прекрасна,
Мене раніше всі любили.
Для Вас була я сонцем ясним,
Поради в мене всі просили.
Дітей я тішила казками,
Історії розповідала,
Сторінки, списані віршами,
Я жіночого щастя краплинку
Вкрала в долі чи просто взяла.
Я на віях сльозинку-перлинку
Обережно і ніжно несла.
Так боялась на землю зронити
Під безжалісні ноги чужі,
Так боялась її загубити,
Дорога Мотроно Миколаївно,
Незабутня вчителько моя.
Це до Вас, моя кохана ластівко,
Серцем і душею лину я.
Я прийшла подякувати щиро
За прекрасний благородний труд.
Зичу Вам здоров’я, щастя, миру,
Я тримаю в руках вишиванку,
Квіти пещу, неначе у сні –
Мама шила до самого ранку
І співала сумнії пісні.
Я пісні ті душею вбирала
І співала із мамою вдвох,
Нитку мамі у голку вселяла
Хлопчики-соколики,
дорогі хлоп’ята,
Як мені не хочеться,
Вас самих лишати.
Буду про вас думати,
Буду сумувати,
Привезу гостинця вам,
Зустрічі з тобою жду, як свята,
Зсумувалось серце аж до болю
Я сказати хочу так багато,
Поглядом зустрітися з тобою.
Мрію я, що підійду до тебе,
Обніму легенько ,тепло, ніжно,
І прошепочу: – моє ти небо,
Будь моїм, ну стань хоч не надовго,
Я ж тебе шалено так люблю,
Згадую життя своє і знову
На частини дві його ділю.
Першу, що без тебе в безнадії,
В смутку і журбі я прожила.
Другу – ти прийшов у мої мрії,
Вишня цвіте біло пінно,
Землю вкрива пелюстками,
Хочу хоч на хвилину
В рідний наш дім, до мами.
Двір і батьківський ганок,
Стежка між трав шовкових,
Сонце дарує ранок
Івану П.
Голос тихий у слухавці
Затремтів, схвилювався,
Наче спогад із юності
Крізь роки обізвався.
Сорок літ пролетіло вже,
В тобі я хочу зачіпати
Найтонші струночки душі,
А ще тобі подарувати
Щойно народжені вірші.
Я їх писала опівночі,
Кохання вклала я у них.
Я уявляла твої очі
Кохання палало, кохання горіло,
І душу самотню воно мені гріло.
Я в небо злітала на крилах прозорих,
Світив мені місяць, всміхалися зорі.
Я ніжність в очах твоїх бачила, любий.
Та раптом розлука, як чорная згуба,
Камінням упала, стрілою злетіла,
Душа порожня, вихололо серце,
І порожнечу цю заповнив біль –
Такий пекучий і такий нестерпний,
Він рану розтинає звідусіль.
А рана так болить і кровоточить,
Терпіти біль цей вже немає сил,
Неначе чорний птах біду пророчить,
