Виктор Харламов
У памяти есть много струн звучащих,
Нетронутых забвения рекой.,
Как будто бы вчера лишь настоящих,
Сегодняшних., и облик… — не такой.
Безбашенно стреляют, метко... - редко,
И танками терзают мертвецов
Кадыропутинцы, их ждёт ответка,
Бог справедлив от дедов и отцов...
За тридцать дней торопятся фашисты
Благо й шану в житті не лишати,
Подолавши всю важкість від долі.
Біль вночі завжди гірший, ніж шати
Дня, що зримо найкращі... Доволі
Спантеличать проблеми нас тихо,
Не говори, не говори, постой,
Мой друг, ещё капризная природа
Сама не знает срока., время года
Определит наш замысел простой.
В груди и сердце наши имена,
Звертаюсь я, без черги, як усі
Тебе Високосте, у ніч чи день, тривожу...
Тебе небесний, у земній красі,
Шукаю, відчуваю постать схожу.
Належати собі, моя любов,
В цей світ йдемо ми зовсім не навіки,
Готуючись до вічності... В журбі,
Чи в радощі, знаходим часу ліки..
Погіршуєм і вигляд, і красу -
Когда переживёшь меня, тот день,
Что скряга смерть уже давно избрала.
Мой прах, свою ярчайшую мишень,
В стихах найти, ты постарайся. Мало
В словах искусства мёртвых, чувств и бед.
Любовь коварна, в ереси обмана,
Она свершает путь на небеса...
Неждана, Богом или чёртом дана,
Вершить способна слов ли чудеса...
Межівщини пшеничні лани
Континентів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Когда молчим или кричим напрасно,
Рассудок не теряя второпях,
Мы помним смерти нерадивый шлях
В себе; в грядущих, бедствий час не час.., но:
Погода не мешает власти злейшей,
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною... Час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою, так, враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
Похож ли на поэтов я, чья Муза,
Слог приукрасить без причин должна:
С Небес слова, для лести не обуза,
И пошлости риторика важна.
С алмазами и звёздами, лишь в споре,
