Сергій Гайдак
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу
Ялинку наряджати разом з нею
Перед каміном пити шоколад
На вушко називать її своєю
Дивитись у вікно на снігопад
Гірлянди всі розвісити по дому
Мені ти не пиши пробач
Твої слова, нічого більш не варті
Якщо захочеш, просто тихо плач
Або реви в своїм азарті
І не кажи, що снюсь тобі
В моїм саду багато диких квітів,
Цвітуть та пахнуть тисячі думок.
І тягне в невідомість неофітів
Колючих стебел пристрасті струмок.
В моїм краю веселка, потім злива,
А ти втомилась від усього
Не хочеш жити, все болить
Тобі не треба більш, нічого
А за вікном зима сніжить
По пояс все на мить заснуло
Якби я міг украсти твої очі
Залишитись із ними назавжди
Щоб погляд бачить ніжний твій дівочий
Бо чистий він, як крапельки води
Якби я міг украсти твої губи
Так хочеться гармонії, стосунків
Так хочеться обіймів, поцілунків
Так хочеться любові і тепла
Так хочеться казати, ти кохана
Що сенс життя мого
Що ти моя одна
Коли не знаєш, що робити?
Куди піти? Де себе діти?
Коли на серці пустота
Коли душа кричить від болі,-
а тіло ніби у неволі
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Приснився милий, ніжний сон
Кохана поряд, біля мене
Ми знову разом - унісон
Все досить щире, все шалене
Ми разом з нею цілу ніч
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
