Сергій Гайдак
Навіщо крила тим хто не летить
Кому потрібні хвиль пусті надії
Ніхто не знає, як на світі жить
На жаль, ми віковічим наші мрії
Пусте життя і присмак темноти
Осінній день, холодний ранок
Жовтневий настрій вже не той
Хтось в теплоті зустрів світанок
А хтось давно не твій герой
Пожовкле листя зашуміло
Не набридай тому, кому ти не потрібен
Завжди і всьому є чіткий кінець
Для когось, ти велик, для когось, просто дрібен
Але не всі такі, багато ще сердець
Не ображай людей, які добра бажали
Холодний вітер знову свище
В людей осінній депресняк
В душі маленьке попелище
А в серце знов подув сквозняк
З стовпів дерев усе упало
Поїду я за небокрай
Поїду я і заночую
Моя ти мила не зітхай
Бо більше я тебе не чую
Поїду я і загублюсь
Так хочеться гармонії, стосунків
Так хочеться обіймів, поцілунків
Так хочеться любові і тепла
Так хочеться казати, ти кохана
Що сенс життя мого
Що ти моя одна
Він перетерпить всі її психози
І дасть побути час на самоті
В її життя на мить прийшли морози
Але ж не буде жити в вічній мерзлоті
За голосом сумує її рідним
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан