Максим Марков
Найкращий день - якого не було,
найкращим днем є той,якого не торкались.
Барвисте дитинство давно загуло,
як сильно би всі цього не боялись.
Життя колись кожного з нас обпекло,
І небо стало ясніше,
і хмари розійшлися в різні боки.
Коли лиш я знову побачив,
твої червонілії щоки.
І ночі стали світліші,
Змішай отруту і сухе вино,
я вип'ю все, великими ковтками.
Таке солодке, вб'є мене воно,
ти полиши мене з червоними квітками.
Дістань ножа, всади мені у груди,
Біль, ревучий крик і горе,
ріки зі сліз і море крові.
Замість нутра, там поле бою,
шрами отримані здорові.
І там пітьма, нічого більше,
Забудь усе,
забудь мій голос тихий
колір очей,
і запах ніжних губ.
Смак поцілунку,
Я упал головой на асфальт,
мне десятый этаж не помеха.
Заливаю я кровью гештальт,
будет снова народу потеха.
Твоя помада на моїй сорочці,
і твої руки теж в моїх руках.
Та все для «нас» скінчиться у цій точці,
я твоїх мрій побачу тихий крах.
Від твого парфуму солодкого,
Янголи не курять траву,
янголи віскі не п‘ють.
Я ледь живу на плаву,
хмари за мене ревуть.
Янголи крові не ллють
Ти мій магніт,
моя любов,
мій "бехеліт",
кипіння кров.
Моя красуня,
Дзвін у телевізорі ніби воскрес,
час для нових ідей, надій і чудес.
І піднятий вгору келих вина,
відчиняє нам двері, яких ще нема.
Хоча снігу немає, але настрій чудесний,
Я тебе не люблю,і твої кляті руки.
твій голос і сміх я вже чути не можу.
Епохи війни ми почуємо звуки,
без тебе, від світу зведу огорожу.
Ескізи фатальної дії життя,
Від почуттів так хочеться кричати,
на всю планету, щоб розтанув дим.
З'явилась та, що не дає ні спати,
ні жити, ні змивати грим.
Емоції вирують, наче в штормі.