Максим Марков
Присылай свои фото почаще,
я тобой любоваться желаю.
Мне с тобою и мир будто слаще,
от улыбки твоей быстро таю.
И надеюсь, прошу не так много,
Я зубы чищу лезвиями бритвы,
и гвозди ем на завтрак и обед.
А крики боли - есть мои молитвы,
бетонный блок - мой самый тёплый плед.
Вместо воды я пью бензин и хлорку,
Янголи не курять траву,
янголи віскі не п‘ють.
Я ледь живу на плаву,
хмари за мене ревуть.
Янголи крові не ллють
У деревах, за каштанами, кленами,
я ховаю себе від дощу.
Проживаючи миті за сценами,
думи легкі вже не відпущу.
Кожна крапля, що падає з неба,
Душа поета - не його перо,
і не рядки, написані при ночі.
Це почуття, що виклані ними,
це їх тепло і виснажені очі.
Душа поета - не частина тіла,
Втопи мене в своєму морі,
один з найкращий моїх снів.
Я прокидатися не хочу,
таки і спав би сотні днів.
В твоїх обіймах потопаю,
Дев'яносто дев'ять днів -
стільки треба для любові.
Щоб в тумані не змарнів,
почуття у побудові.
Калька днів і ще хвилина -
Сьогодні я вперше побачив зорі,
на мій дикий подив вони були прозорі.
Такі, мов медузи, не в морі, а в небі,
пливли небосхилом, мов слова на папері.
Сьогодні ти вперше побачила місяць,
Зі святом привітав би,
але бар‘єр стоїть.
Ні слова не сказав би,
але душа кортить.
Бажаю щастя й жити,
Мои глаза устали рыскать тени,
и силуэты тех, что мне никак не надо.
Искал тебя, не ощущая лени,
тот самый огонёк твоего взгляда.
Будто охотник, брёл среди вагонов,
Кохайтеся, файні люди,
кохання із ближнім - сила!
війна і журба усюди,
пів нації вже скосила.
Я ненавидел её каждую ночь,
каждым ударом сердца.
Каждым вздохом, иногда выдохом,
каждым шагом в берцах.
Я ненавидел её утром и вечером,
