Неоніла Гуменюк
Грудню руку подавав
І вітався з ним привітно,
Треба ж було розповісти -
Натомився він добряче:
Зривав листя, сіяв мряку,
Гнав по небу сірі хмари,
Про птахів і про квіти барвисті,
Про берізку струнку й чарівну
Та струмки гомінливії чисті.
Я про літо тобі розповім,
Про спекотнії дні й теплі ночі,
Як співають в душі солов"ї,
Свою рідну землю покидали,
У далеку вирушали путь.
Забіліли в небі їхні крила,
Що набралися за літо сили.
Хай вони лебедиків несуть
Там, де тепло й не замерзла річка,
Котиком сіреньким,
Доторкнутись хочеться
До нього скоренько.
Бо як сонце вигляне -
Покотиться далі
Берегом-долиною,
Рясненький пустився, стіною стоїть
І сердиться грім невідомо на кого
Та блискавиця із сотнями стріл
Взялася пускати наліво й направо,
Потраплять куди, то не знає й вона
Ті стріли вогненні яскраві-яскраві,Далеко лиш котиться грому луна.
Сховалися жовті кульбабки,
Що пахнуть і сонцем, і медом
Та світу всміхаються радо.
А поруч - маленькі курчатка -
Кругленькі пухнасті клубочки.
І важко уже розібрати
За парти кличе хлопців та дівчат.
Та не для мене він лунає знову,
А для моїх улюблених внучат.
Вже майже пів століття промайнуло,
Коли для мене він тоді дзвенів.
Ті роки безтурботні не забула
Немов легкокрилі птахи
І літо квітуче птахи вже понесли
Далеко-далеко кудись.
А вітер життєвої осені віє,
Прийде незабаром сама.
Але відчуваєш - душа молодіє,
Красу приносить із собою завжди,
Але й турбот і клопотів для всіх
З її приходом також вистачає.
Тоді у хліборобів посівна,
Вони у полі зранку і до ночі.
У господинь також часу нема.
І дощ розплакався, ніяк не зупинить.
У серці оселилася зажура,
Не знаю чи назавжди чи на мить.
А сонечко усміхнене з"явилось
В небі блакитному, минаючи хмарки,
То й смуток і журба десь раптом ділись,
Усе заслонили навкруг
І поле, долину і луг,
Не хочуть пускати ще зимоньку-зиму.
Сніжок, що зима уночі посипає,
Ранковий весь "злиже" туман
І дощик дрібненький уже накрапає -
Коли усміхається жінка,То сонце виходить з-за хмари
І б"є в золотії литаври,
Коли усміхається жінка.
Як в жінки сльоза на обличчі
Й душа її плаче від горя -
Навколо все сіре й порожнє,Як в жінки сльоза на обличчі.