Неоніла Гуменюк
Розтерла листя тісно у долонях.
І гіркотою той полин "дихнув",
Вже й застелив сріблястим димом скроні.
Вітер гойда високі полини
Там, де колись рум"янились суниці.
Мелодія твоя дивна,Вмієш весело сміятись
Й гірко плакати-ридати,
Буйним вітром зашуміти,
Падолистом шелестіти
І плескатися, мов хвиля,
Неймовірну маєш силу.
Ти називав мене маленькою фіалкою,
А літнє сонечко добряче припікало -
Для тебе була довгокосою русалкою.
Як вабив око осені багрянець
Красою неймовірною своєю,
Галантно запросив мене на тенець
Золото-серпень в жовтому брилі,
У вирій з журавлями він полине,
Залишивши свій слід на цій землі:
Червонобокі яблука і сливи
Та груші соковиті й виноград,
А на столі на білій скатертині
Гарно так, що і зорі заслухались мабуть,
Її чути усім аж до пізньої ночі,
То дарма, що співачкам раненько вставати.
Братися і до праці дівчатонькам треба,
Бо роботи в селі ж то завжди вистачає,
Слід подбать про родину, про дім та про себе,
І кожен у житті п"є його,звісно
Та не шкодує він про оту мить,
Коли уперше той напій любові
Покуштував чи трішки пригубив,
Хоч із солодкого зробитись може він
Солоним і терпким, стати й водою.
З дрібним дощем і навіть снігом теж.
Та залишилося уже йому недовго
Бешкетувати.Вже тепло іде.
Зігріє квіти, трави і комашок,Дерев торкнуться промінці ясні
І тішитимуться вони весні,Всі аж світитимуться радістю і щастям.
2017 р.
Після травневої зливи.
Коханням своїм полонив моє серце
І щасля з"явилися крила.
Жагучі цілунки солодкі-солодкі
Пестили так ніжно-ніжно.
В цю мить ми удвох забуваєм про роки,
Думки в рядочок сію, наче жито,
Нехай же комусь серце звеселя,
А я із того теж буду радіти.
Як до вподоби те, що я пишу,
Когось торкнеться поетичне Слово,На світі недарма, значить живу,Добром згадає хтось обов"язково.
2019 р.
Красу приносить із собою завжди,
Але й турбот і клопотів для всіх
З її приходом також вистачає.
Тоді у хліборобів посівна,
Вони у полі зранку і до ночі.
У господинь також часу нема.
Бо і справді сміху в нас сьогодні день.
Молода ялинка сплеснула в долоні
І шпака злякала, що співав пісень.
Ти не бійся, пташко, звеселяй нам душу
І чудовий настрій щоби кожен мав.
Природи гармонію тільки б не порушить,
Лелеки, коли прилетіли здаля,
А вже розправляють пташата їх крила
Та дивляться звисока - гарна земля.
Уміють вже міцно триматись в повітрі,
Наука батьків не проходить дарма.
І не страшні їм ні дощ, а ні вітер
