Неоніла Гуменюк
Нахилила віти,
Обсипає сніг із неї
Зимний сильний вітер.
Та гойдає вона ними,
Крилами неначе
І сніжок летить донизу,
Думки в рядочок сію, наче жито,
Нехай же комусь серце звеселя,
А я із того теж буду радіти.
Як до вподоби те, що я пишу,
Когось торкнеться поетичне Слово,На світі недарма, значить живу,Добром згадає хтось обов"язково.
2019 р.
Так душу мені тішать всі роки,
Рожеві, білі,жовті вони зранку
Вітаються зі світом залюбки.
А на пелюсточках краплиночки прозорі,
Роса на сонці сріблом виграє.
Я так люблю трояндове це море,
Білі пелюсточки,
Я до неї підійду.
Повідати хочу
І про радощі й жалі,
Усмішки та сльози,
Наче подрузі своїй.
Мені здалося, що твоє ім"я.
Скільки би не минуло літ і днів,Його теж промовлятиму і я.
Бо дороге воно, як і ти сам
Такий коханий, рідний і близький,
У світі ти один лише такий
І я тебе нікому не віддам.
В очах твоїх,
Краплини течії стрімкої
В очах твоїх.
Волошки голубі - не в житі,
Ти даруватимеш щомиті
Вже відпливає вдалеч серпня човник,
Гойдаючись на хвилях, мов листок,
Та залишило літо кошик повний
Смачнющих ягід, яблук та грушок.
І виноградом всіх почастувало,
Спекло пухкий рум"яний коровай
То ж не ведімо дням поганим лік.
Загадуймо бажання щоб збулись.
Всі почуватися щасливими могли.
Нехай над нами завжди неба синь
І не було ніколи щоб війни,
Щоб матері не плакали в журбі.
Так незатишно надворі,
Дощ іде зі снігом мокрим
І лягає на траві.
Та протримавсь якусь мить
Та розтанув так миттєво
І струмочком вже дзвенить,
До води схилився.
Скільки літ пройшло з тих пір,
Як його садили.
Зеленіють ще гілки
Із одного боку,
З іншого - сухі гілки
Дикі гуси й качки навесні гніздяться
Й куропатки малі водяться тут часто.
А густий верболіз - то житло пташине
І сережками вільх вітерець грайливий
Може бавитись так, казку їм шепоче,
Незабудка мала слухати теж хоче
Весело весняно так лунала,
Квітонька-медунка розцвіла,
Пелюсточки сонцю простягала.
І вона запахла на весь ліс,
Аромат цей до вподоби й бджілкам.
Зовсім поруч ряст рожевий ріс