Неоніла Гуменюк
Що гойда мене стільки літ.
Чи далеко я буду чи близько,
На тобі лиш зійшовся світ
Клином.Краю ти серцю милий,
Скільки пройдено вже доріг.
Лиш тоді набираюсь сили,
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.
Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
Є криниченька,
Там холодна і джерельна
Є водиченька.
Видно дно - така прозора
Та смачна-смачна,
У спекотну літню пору
Крадеться тихо осінь,
Он берегом над річкою
Її пухнастий хвостик.
Махнула ним над вербами,
Аж по воді листочки,
З берізоньками-сестрами
І нині часто так приходить в сни
Із пролісками гарними розквітлими
Та запахом красунечки-весни.
Сюди ми йшли не так за тими квітами,
Як відпочити, бачити красу,
Подихати весняною ще свіжістю
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
Сріблястая ниточка.
Це в сонечку купається
Та й бабине літечко.
Тремтить-тремтить зелений лист,
Із вітерцем шепочеться.
Іще далеко падолист
Безхмарним чистим небом попливло,
Бо розбудив його Світанок синій,
То ж позіхнуло сонне.Та тепло
Усе ж послало разом з Промінцями,
Усі стрибали Зайчиками скрізь,
Дерева, квіти й трави зігрівали,
Сонце іще у зеніті,Чудовим життя уквітчалося цвітом
І є вже й плоди соковиті.
А до зими все таки далеченько,Хоч є уже фарби осінні
І трепетно так б"ється ваше серденько,
Роки ж бо - птахи перелітні:
І досвід великий уже за плечима,В душі ж звучить юності пісня.
Велетенською свічею запалав,
Значить буде ніч таки морозна,
Може снігу вкине ще зима?
І притрусить він стежки-дороги,
Закружляє легко у танку,
Килимом простелиться під ноги.
Хоч зморшками пооране чоло.
Ростуть онуки і дорослі діти,
А старості немов би й не було.
Летять роки, як птахи перелітні
Кудись удалеч, їх не зупинить,
В душі звучать пісні та радість світла.
У сонячний день
Розцвіла півонія
Кольору вишень.
Дивиться замріяно
У небес блакить,
Пелюстками-віями