Неоніла Гуменюк
Сизо-голубою
Вечір поспіша.
Виглянув з-за хмари
Місяць, сипле чари
З срібного ковша.
Хлюпаються зорі
Ще своїм цвітом запізнілим,
Голівку поверта за сонцем,Хоча уже минуло літо.
Промінчики він ловить теплі,
Купає в них пелюстки жовті.
Коли ж дощем заплаче небо,
То не боїться, що намокне.
Водять хороводи вони навесні
У вінках зелених, всі такі яскраві,
Аж співати хочеться із ними мені.
Влітку свої коси у воді купають,
Вітер їх розчісує довгим гребінцем,
А красуні тішаться барвистим розмаєм,
Вину всю скласти на сусіда
Та споглядати собі збоку,Що натворив, твою роботу.
Згоріла хата у сусіда,
Тобі ж до того нема діла,Тебе ж біда та обминула,То й добре.Решта все забулось.
Про що тебе не запитають,
Одна лиш відповідь;"Не знаю".
Робити добро та кохати,
Любити, а не воювати,
Народжувати, не вбивати.
Споруджувать, не руйнувати
І друзів з біди виручати
Та ближньому допомагати.
І м"яти розносить вітрець аромат.
Візьму їх у руки - згадаю дитинство,
Де матінка рідна садила їх в ряд.
І мила моє кучеряве волосся
У травах отих, щоби гарно росло.
Не забувається, в пам"яті й досі,
З білим снігом та міцним морозом,
Тепер можна їхати саньми,
Коників запрягши в них вороних.
І повітрям дихати гірським,
Залюбки катаючись на лижах,
Можна взяти також ковзани
Обніма крилом,
Клечана Неділенька
Йде до нас з добром.
Стелить на долівоньку
З липових гілок
Та із татар-зіллячка
Бо відчувається вже осені прихід.
Красі оцій виспівують осанну
Птахи, готуючись в далекий переліт.
Холодні ранки росами срібляться,
Хоч вдень по літньому ще сонце пригріва.
Ніколи нас не перестане дивувати
І я засинала під неї щораз.
Та скупана була постійно в любові,
У ніжності хвилях, теплі її ласк.
Коли ж прокидалась - мов сонце зоріла
Усмішка привітна та щира її.
І де б не була я, вона мене гріла
І додолу падає під вікном моїм,
Устеляє землю всю килимом багряним,
Господині-осені прикрашає дім.
Та узори дивнії срібними нитками
Вишиває бабине літечко навкруг,
І котяться грушечки золото-сонцями,
Голівки долу похилили,
Бо важко їм тягар нести.
Одне стебло - квіток багато,
Мов у намистечку в росі.
Захоплюватись й дивуватись
Не перестанеш цій красі.