Тінь ...
У скорботі свічка догорає,
Полум'я тріпоче на вікні,
Біль Голодомору визирає
Обрисом померлих на стіні.
За мільйонами очей голодних
Правда неспростовна постає,
В спогадах, в споминах серце катується,
Плаче за тим що було й відгуло.
Згадка з минулого з кров' ю шматується,
Очі затьмарює, хмарить чоло.
Час незворотній і смерть наближається,
Слабшають руки і ноги тремтять,
Віщує полум'я зорі
Мені щасливу кращу долю,
Яку співали кобзарі
Коли по полю йшли на волю.
За рідну землю у боях
Захисники її вмирають,
І знову боротьба і знову втрати,
Трон труситься та все ж тримає міць,
Сатрап борців саджатиме за грати,
Приборкуватиме їх силоміць.
Та не здолати владі гнів народу
Який за власну долю бій веде
Тихий Дон с женилками.
Ватники с мобилками
По России носятся -
В психбольницы просятся.
Психиатры прячутся,
Президенту плачутся -
Знову падіння душі у безодню,
Знову обірваний вкотре політ,
Знову докори на волю Господню,
Знову на серці і камінь і лід.
Кров застигає, холоне, твердіє.
Погляд скляний з потьмянілих очей.
На порозі сів метелик,
Крила розправляє,
Не пускає у генделик,
Йти не дозволяє.
Я волів залляти очі
Оковитим зіллям
Канонади колесо кружляє,
Кличе за собою в далечінь,
За гріхи рахунок виставляє,
Хоче душу взяти в височінь.
Обіцяє спокій біля раю
Доки Бог судитиме життя,
Друзья мои ! Которых я не знаю,
Которым шлю привет ото дня.
Тепло душ Ваших - сердцем принимаю,
Вы к жизни возвращаете меня.
Я чувствую - что Вы из расстояния
Хотите мне помочь преодолеть
Безмежний сум в очах без сліз від тризни.
Нестерпний біль рве серце, душу крає ...
На небо йдуть Захисники Вітчизни.
Відомо, Бог найкращих забирає.
Востаннє від родинного порогу
Прощається з синами Батьківщина.
Плаче небо. Земля мов пустеля.
Поятровані душі й серця.
Назавжди спорожніла оселя
Провела в путь останній бійця.
Горем-сумом сповита дружина
Москва - загадочное место.
Как перезревшая невеста
То позовёт, то гонит вон,
То ластится со всех сторон.
Давно пора понять бедняге
Застрявшей в ватной передряге,
