Ada Yelagina
у ящірці кожній живе дракон.
нехай її мова до тиші близька –
таїть під собою найтонша луска
жагу і тропічний циклон.
ми читаємо схожих на себе з легкою відразою
слово за словом
їх нутрощі тягнем червоним як нитка рядком
і зморшка на лобі найменша
нам ніч заполярну показує
і білий співучий едем
як подивлюся в ринви твоїх тоненьких зморшок,
то знаю що течуть з них води навпростець.
сміються тільки очі - а так без міри хóроше,
і так прозоро ходиш,
мов світ тебе несе.
мовчання піску,
глибоке і душне мовчання —
поглинутий жаром, я весь, наче краб, на піску.
я весь, наче риба, зодягнений в синю луску,
лежу,
наді мною повітря — розбілене море.
я – птахолов
я вирушаю на лови
сліпа і тривожна моя боротьба як не крути
може назвуть беззмістовним мене
або безголовим
а я тихий і білий до ніжності:
так лежу - ледь ворушаться губи,
коливаюся колосками.
трави-видихи. пагони в грудях
розпирають кістки, вибухають
вишняками і сливами-дичками;
стоїть звіздар зажурений і босий.
різдва! різдва! не бачить він різдва.
волосся його темне заплелося
у чорні гнізда і пекучу сталь.
штовха його товариш між лопаток -
я лежу на воді
як неживий
мої лоб й рукава у вечірньому золоті
і скрапує з рота
підборіддям біжить
найпекучіша лава
я весь водоспад прозорий і плавний у синьому
стікає лазур із розмаєної голови
хитається щось наді мною тонке і набілене
і губи самі йому шепчуть -
прийди
вологий вітер із дощу на синьому
гладить шрам на лобі під твоїм волоссям
де ти йдеш сьогодні
на якій землі прокинувся
мій друже
мій брате
дай мені кольору.
кольору
колючого,
кострубатого;
бачу, ти невимогливий,
надворі під зорями спатимеш.
я не п'ю каву не люблю твій парфум
на тебе дивлюся скляний і білесий
я не вірю в людей
не виношу шум
і схильний бува до затяжних депресій