Ada Yelagina
він прокидається
його будить і кличе смарагдова висота
на травах туманиться його бліде гострокуте обличчя
іде по шиї зелений сигнал
як змія
ваші хмурі обличчя у холодному домі
мене лякають і заспокоюють
я вдома
і нічого не скоїв
покличте мене до столу
я відчуваю як витікає вода із волосся
як струменить смолянистим повільним потоком
вздовж твого тонкого хребта
надягаю тобі на голову
жовтий обруч з облізлою позолотою
на снігу ми зробили янголів
в мого крила - опущені вниз
а в твого - підлітали угору
ти лежав
і казав - дивись
лягли птахи на березі рудому
іржаві ребра випростали в небо
русалки в золоті убрані стебла
пожовкле листя вимітають з дому
тебе люблять нічні метелики-бражники
бо ти світишся весь і дражниш їх
дражниш
серця і губи
яким ще тільки по двадцять
яким байдуже коли потяги прибувають
ти у пам'яті,
у її глибинному шарі,
де пливуть у повітрі повільні предвічні кити,
де маленький шаман креслить власне ім'я на золі
і знімає із шиї кулон з голубої емалі.
а на ньому - вода,
я із води збираю твоє тіло
із павутин що світяться сную майбутню шкіру
тонке переплетіння кладу на ярий вилом
в основу поміж ребер
до тебе ближче
милий
білосніжний, білий, білоокий,
на сорочці паморозь хрещата,
час іти і твій блаженний спокій
зустрічати,
зустрічати.
вимикається світло у душній кімнаті -
і виходять у безмір тіла,
надломилось усе, що не можна ламати,
дивна манія поряд лягла;
і прямують на схід, і вертають на захід,
стає попелясто-рожевим
небо прогірклої просині,
в'язкий рудуватий туман
сповзає у ями і люки.
може, ми діти несправджені?
немов ненароджені досі ми –
синій янгол
до мене приходить щоночі:
крила у нього гострені,
пір'я - наче луска,
і риси його лиця
до найтоншої лінії