Юлія Оліяр
я сьогодні закохалась в хмару
зарум’янену в небесну благодать
поплавцем плила крізь інших хмар отари
й намагалась погляд людства викрадать
пишна і розкішна розквітала
серед неба однотонної краси
шлях до себе
в піснях
у вишневих садах
у Шевченка словах
в журливих сльозах
шлях до себе це шлях
В очах лише майбутнє, ах, майбутнє!
Вершини, гори золоті і сад,
в якому розкидає барви многокутні
всіх спогадів минулих результат.
Липневий цвіт знайомих днів прощання,
серпневі зливи відголоску слів.
Нам намагаються всі помогти,
цілим світом йдемо до мети,
тому нам статус дає «Кандидата»
рідна Европа щедра й багата.
Створює плани цікаві, незвичні,
доволі значні і такі… екзотичні.
Ти у мені так гірко відболіла
і восени осипалась дощем.
Розбила листя, щастя розгромила:
залишилися ненависть і щем.
І день, і ніч,
і пліч-о-пліч,
Серце – гранат. З спокусами, без ґрат.
На когось каже друг, на когось брат.
У такт знов б’ється об заклад,
боїться, щоб не було втрат.
Наче бідніє тугою в стократ,
але то тільки ніч веде парад.
Летіли хмари і мене минала,
мене минали дні. І пелюстки
з відірваних троянд із вітром мчали,
залишивши в минулому всі сни.
Я довго думала над тим. Світало:
переливались світу кольори.
попереду день ніч наздоганяє
чіпляється за хвіст
летить
то мить
світанок сон полохає зриває
будує з сонця міст
стоять передо мною ліс і повінь
із повені десь виринає час
про нас говорить
кпить
про нас
для нас
Витончено точно ціль ясніє
і шлях збиває з точности завжди.
Буває бідний з бідности бідніє,
так і не побувавши у мети.
Гарматний постріл. Біль, безкрай,
безодня. В безодні инший світ.
людина вицвітає як квітка на сонці
й заливається сірим глибоким кольором
то туга
пронизуючи нутро проблискує очима
сірим поглядом повертає в життя буденність
напруга
боже, якби ти вмів говорити…
якби розуміла я твою мову
якби…
то б і я з тобою заговорила
бо вся ця краса що сьогодні для мене
то твої слова