Іван Андрусяк
Чи твій тато палить люльку?
Так мій тато палить люльку
Yes my father smokes the pipe
повтори цю фразу ще раз
і вона тобі відкриє
ві-
кно у світ
і коли ти сидітимеш на бродвеї
як передати запах в поезії…
це мабуть надто складно
але для того щоб вірш справді пахнув
і рима
і ритм
мусять буяти як медова поляна
а кожен вигин мелодики
має тремтіти як пелюстка троянди
Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.
Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в долоню.
Для Рахилі кожна ніч холоне
синієш синім плачеш босим
дітей годуєш волохатих
допоки братися за розум
на припічку чужої хати
миром казали — так і нині
опока сиплеться із глини
і не чекаючи пришестя
коли запіли треті півні
і помінялись вартові
принц гамлет по тугім коліні
рукою лагідно провів
він плащ одкинувши ласкає
точених м’язів барельєф
у замку пахне мертвяками
подолати закон тяжіння
було нелегко
але думав що коли я нарешті стану на ноги
всі вхилятимуть передо мною голови
а вони — в морду
не розумію
але героїчно силкуюся зберегти рівновагу
Богданові Зузуку
Герметично зачинені вікна до пекла.
Завертаймо назад непокірний катрен.
Детективна історія Роберта Шеклі
виповзає на білі полотна арен.
Завиває сирена — швидка чи поліція?
звитяжці станули живими
а сіль зійшла і все зійшло
і не вміщалося жало
щоб виправдовувати ними
оселя ближче до тепла
до грижі в мозку (до презумпції)
попід деревами просунутись
потворні дощ покора і спасіння
потворний сад де вигуки і зграї
і самота що лузає насіння
над тілом молодого самурая
і вершники що обрані з півсвіта
місити гній коронного узвозу
чотири дні немов чотири літа
якщо нам усе це вдасться здійснити
і всі ці сонця які ми плекали
у вазонахкамерних бесід
і келійних думок
таки зійдуть над обрієм
і нам не треба буде самим говорити
що ми ґеніальні
бо це про нас скажуть інші
за оводом терпне самотній сумний рамадан
уже осипається мерва з чернечої брами
віддам тобі перстень і палець а сніг не віддам
нехай він тяжіє між нами тяжіє між нами
на дамбу не вийду там губи злюбованих слив
погруддя лілей герметична плутонна судома
яри за ярами там замшевий дощ настелив
в оправі озера неначе
в чужій державі риби й риби
з обвалу піняться гарячі
нічних істот підшкірні глиби
і тінь пророцтва випадкова
з ламкої водорості ніби
з якоїсь донімої мови