Іван Андрусяк
тужить над долею світу
від 10 до 13.20
об 11.10
іде до кльозету
розстібає ширінку
застібає ширінку
вертається
і “апять”
це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук
не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло вітрогону
ми просто утекли від забобону
коли тобі стане аж занадто нудто
заведи собі янголятко і дідуся
грайся так
підстав дідусеві ногу
хай гримнеться мордою об асфальт
янголятко опусить голівку
поцілований кожною буквою
розчленованих твоїх слів
я терплю в мене губи попукали
є сусальна жара в землі
є потреба випити зайвого
розчахнутися серед трав
є шалена потреба заднього
живемо під чортом неначе під Богом
і вправно жонглюєм словами
в яких від глибин від прасуті святого
немає ні грама
заплутані ми у своїх переплутах
у путах своїх нерозривних
а хто розриває розрубує пута
1.
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває
лементом зачаєним — ад’ю! —
Андрієві Охрімовичу
я останній прозаїк блідих поколінь
я останній пророк мегаполісу
де червоною ниткою в календарі
інтроспекція власного голосу
де питають мене і питаюся я
Чи твій тато палить люльку?
Так мій тато палить люльку
Yes my father smokes the pipe
повтори цю фразу ще раз
і вона тобі відкриє
ві-
кно у світ
і коли ти сидітимеш на бродвеї
як передати запах в поезії…
це мабуть надто складно
але для того щоб вірш справді пахнув
і рима
і ритм
мусять буяти як медова поляна
а кожен вигин мелодики
має тремтіти як пелюстка троянди
Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.
Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в долоню.
Для Рахилі кожна ніч холоне
синієш синім плачеш босим
дітей годуєш волохатих
допоки братися за розум
на припічку чужої хати
миром казали — так і нині
опока сиплеться із глини
і не чекаючи пришестя
коли запіли треті півні
і помінялись вартові
принц гамлет по тугім коліні
рукою лагідно провів
він плащ одкинувши ласкає
точених м’язів барельєф
у замку пахне мертвяками