Іван Андрусяк
зранку біжу до суду
найперше пропоную свої послуги
череваням та їхнім коштовним самицям
обсмикую піджачок і підлещуюся
лжесвідка не потребуєте
потім власники нерухомості
вироджена фауна класу середняків
легенько неначе кельнер
не зимою не синім виляском
сином виразки крони й кореня
перестрибнути або вирости
місце каменя місце комина
обриваючи тіні липові
саду голого мерзлі хрящики
від великого до великого
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
є місце де вода не приживається
гаряча цвіль не втримує слова
як чорний танець гордого китайця
його печаль по череву сплива
є місце твору — ген аж поза титрами
коли фуршетом зафіксують шок
поети повипалювали титули
за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво
нам пити повільно ми випари п`єм
сльоза упиря перестрибне колону
поет не прощає прострації трону
кажуть що кат
працює тепер без фрака
і навіть без маски
(хіба що в парижі але тут без)
він одягнутий звично
а звично це
сіробуромалинововсмужку
на дні пекла
люди квасять капутсу
і плодять дітей
кажуть холодно як у пеклі
або вчора був пекельний день
кажуть мусимо вирватися з цього пекла
і обдумують втечу ув інші виміри
діти миліші ніж дорослі
тварини миліші ніж діти
кажеш якщо продовжувати
в тому ж дусі
мусиш дійти висновку
що наймиліша інфузорія туфелька
ну то й що
повернення на схід — вершина цих казок
їх серпантинний біг вповільнено а й досі
на вимогу бика згортається бузок
і квилить навздогін стара параска осінь
меж зламаних бажань колишеться як змій
нірванний листопад нічного банування
прощання — дотик шкла до вилинялих вій
нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете
за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога
але ми ще зривали губату хурму
фасували бархани і очі пороли
об суворе прокляття — таке що йому