Іван Андрусяк
здиміє раптово і напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпотіло й пінилось — усе
викришиться білим по червоному
на солодку паморозь листа
аґіоґрафічними іконами
одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога
але ми ще зривали губату хурму
фасували бархани і очі пороли
об суворе прокляття — таке що йому
як передати запах в поезії…
це мабуть надто складно
але для того щоб вірш справді пахнув
і рима
і ритм
мусять буяти як медова поляна
а кожен вигин мелодики
має тремтіти як пелюстка троянди
кирпата безодня розплющує губи
сміється і плаче над погарлм неба
сплелися до танцю Венера і Врубель
під білих колон гомеричний молебен
під місячний мармур ввіходжу останнім
ворушаться пальці в кулак захололі
а ви залишаєтесь еллінська панно
наврочили — я пас чужих дітей
і зиму відгороджував від стайні
і тільки сад де ігрища летальні
переступали — вабив золоте
мережив клин — за граблі за русло
як босоногий (тиша в пальці коле)
і так воно сочилось до миколи
тихий працівник
необхідний місту як чисте повітря
витривалий і терпеливий
сумлінний і обов’язковий
скромний
наполегливий
чесний
правдивий герой
звитяжці станули живими
а сіль зійшла і все зійшло
і не вміщалося жало
щоб виправдовувати ними
оселя ближче до тепла
до грижі в мозку (до презумпції)
попід деревами просунутись
в оправі озера неначе
в чужій державі риби й риби
з обвалу піняться гарячі
нічних істот підшкірні глиби
і тінь пророцтва випадкова
з ламкої водорості ніби
з якоїсь донімої мови
нині тебе ще приймає земля
нині ще піт на подушках не вистиг
ми поспішаєм на бал з корабля
подарувати труну з аметистом
хай то не перстень а тільки труна
хай завелика але ж бо навіки
зовсім не шкода коштовного нам
Мы рады б жить в согласье
и совете,
да обстоятельства не таковы
Бертольд Брехт
faithfully tinying at twilight voice…
вірність безжальна предвічного голосу
з тліну безмірного крекче судьба:
знову (у кожнім найменшому волосі)
безповоротність часу проступа
чистою правдою лиш особливе
пройшов крізь блакитну залу де пили вино
і крізь смараґдову де грали в покер
пройшов через жовту залу де палили опіум
і крізь чайну кімнату де жували пейот
заходив також до пурпурної кабіни
темної як труна
дійство у ній бридке і розкішне
