Іван Андрусяк
чого мені далі чекати жінки і вода
піски і дерева в руці череватого будди
і тихий коханець покірно іде по слідах
цитуючи коло за колом лукаві талмуди
і день вимиває розморені шпальти млина
гартоване мливо розсовує в білі тераси
і глина неначе дружина покірна й сумна
в оправі озера неначе
в чужій державі риби й риби
з обвалу піняться гарячі
нічних істот підшкірні глиби
і тінь пророцтва випадкова
з ламкої водорості ніби
з якоїсь донімої мови
Назарові Кардашу
легко ніби помахом крила
намалюєш голову на таці
чи німфетку в еротичнім танці
доки не облущиться кора
зі старого явора край лона
край осиротілих шамотінь
Мы рады б жить в согласье
и совете,
да обстоятельства не таковы
Бертольд Брехт
по інерції крик по інерції постріл з лука
хутірне зазимів’я перетяте полудою ґанку
і розпука як гроно як грижа як гра розпука
перед ранком життя опустошена перед ранком
де сідати навхрест в позолочений млин вечері
в ретушований простір обвислої горлом їжі
розривати потвору ковтаючи кожен череп
тихий працівник
необхідний місту як чисте повітря
витривалий і терпеливий
сумлінний і обов’язковий
скромний
наполегливий
чесний
правдивий герой
зранку біжу до суду
найперше пропоную свої послуги
череваням та їхнім коштовним самицям
обсмикую піджачок і підлещуюся
лжесвідка не потребуєте
потім власники нерухомості
вироджена фауна класу середняків
легенько неначе кельнер
не зимою не синім виляском
сином виразки крони й кореня
перестрибнути або вирости
місце каменя місце комина
обриваючи тіні липові
саду голого мерзлі хрящики
від великого до великого
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
є місце де вода не приживається
гаряча цвіль не втримує слова
як чорний танець гордого китайця
його печаль по череву сплива
є місце твору — ген аж поза титрами
коли фуршетом зафіксують шок
поети повипалювали титули
за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво
нам пити повільно ми випари п`єм
сльоза упиря перестрибне колону
поет не прощає прострації трону
кажуть що кат
працює тепер без фрака
і навіть без маски
(хіба що в парижі але тут без)
він одягнутий звично
а звично це
сіробуромалинововсмужку