Махновія Степ
Розлилися фарби у твої портрети.
Денним світлом раю - відчинились двері,-
Мій благальний погляд був ключем до тебе,
вітер зашарівшись відлетів до неба.
Ти побачив в них наші силуети.
Мовчи, не сердь мене ще більше,
Дозволь тебе я спантеличу
Своїм легким чуттєвим сміхом
Тобі себе я дам напиться.
Ласкаво прошу додому,
Тут колискова зачекалась у ковдрі
Й наспівує щось з рок-н-ролу,
а вчора щось з блюзу довкола.
Хутчіш повертайся додому,
Твій настрій падатиме за шкалою Ріхтера,
проте, як все - голова не болітиме.
Тебе просто мучить давня обітниця,
так довго усе ж твої нерви точитиме.
Мені ж не однаково що буде з тобою...
Хай мій настрій падатиме теж у прірву.
Ще ніби - не доросла , але вже - й не дитина…
Дівчина з карими була очима.
На зріст не висока - мініатюрна.
З красивою посмішкою і навіть ходою.
Ти знав, що я тебе любила,
та це було давно, колись.
Минули довгі роки болю,
Не дочекалась дива.
А ти мені чомусь наснивсь.
Сонні дерева осінні,
Збита осіння трава.
Хмари осінні рожеві,
Стиха ховаються вдаль.
Осіннім гравієм душі
майнула темна нить,
неначе з задумів чиїхось
зустрілись я і ти.
Блукаючи гаями меж,
минаючи усіх,