Мозолевський Борис
Мимо брам і світлих бань,
Мимо ярих канн атласних
За тобою біг горбань
І благав твоєї ласки.
Не благав, а катував
Поприлюдним тим благанням!
Липень плавив тротуар,
Дай хоть
Последней нежностью выстелить
Твой уходящий шаг.
В. Маяковский
Висока люстра світиться, як перстень,
Крізь вікна золотаво-голубі.
Пройдемося до кемпінгу —
І скінчено, і все.
А явори пікетами
Виходять до шосе.
І сосни у Святошині,
Від сонця голубі,
Пливуть назустріч осені,
Ще довго так в твоєму голосі
Дзвеніли сміхом кришталі.
Блідо-рожеві гладіолуси
Прощально шерхли на столі.
І в передзахіднім промінні
З блакитно-білої імли
Ще довго так вуста кармінні
Ми в курені прокинулись вночі.
Далекий вогник блимав на оборі.
Кричали десь над Ніжином сичі,
І небо в сад обтрушувало зорі.
Я раптом зрозумів: ця ніч мине
І я вже сам піду в ще довші ночі.
Твоя рука тоді знайшла мене,
І губи обпекли вуста і очі.
За що тебе терпіти мушу?
Ти знов осяяна прийдеш,
І прикуєш до себе душу,
І в незбагненне поведеш.
І за вогонь тієї миті,
Пекельно-чорний той вогонь,
Забуду все на цьому світі,
Так підло зрадивши його.
…І почулося знадвору,
Із міської тишини:
За Дніпром співають хором
Солов’ї і ясени!
Золоте лягло на синє,
Ніч згорнулася в сувій.
Білий сон крізь ластовиння
Ще дивився із-під вій.
А день стояв у просині,
Осінніх повен чар.
І гойдалка під соснами
Злітала вище хмар.
Злітала, потім падала,
І знову — догори!
Край берега опалово
Палали явори.
Прокинусь, і знову в душі защемить:
Я більше тебе не зустріну.
Кінчається літо. На морі штормить.
І дихає осінь у спину.
А серце не йме іще віри і жде,
Ще гріється в спогадах щастя…
Чи море із небом розмову веде,
Над косою Обиточною ні хмарки.
Серпень в’яже біле сонце у снопи.
Від Бердянської затоки аж по Харків
Скошені стоять мої степи.
Чисте небо дише волею самою.
Над водою линуть чайки голосні.
Я прийшов сюди, щоб звіритися морю,
Хлюпоче море лагідно і щиро.
Між небом і землею я один.
І знову ти мені перед очима
Стоїш у білій сукні край води
І поглядом показуєш неначе
Туди, де наші сходяться стежки.
А всі ті дні, що я тебе не бачу,
Гуляю по Донеччині.
Ти плачеш десь? Пусте!
Світи мої заклечані
В зелене й золоте.
Де рус із половчанином
Виходили на прю,
Тендітні донечаночки