Неоніла Гуменюк
Зробились жовті із зелених,
Намистечко у кілька низок
Калина береже для мене.
Осінь художниця з мольбертом
До лісу стежкою крокує,
Дарує золоті мережки
Сонечком ясним цілує
Ще й освячує дощем,
До весни уже ідем.
А та веснонька красуня
Незабаром уже буде
Квіти сіяти барвисті
Кажуть, що жінка примхлива,
Неначе погода весняна.
Та все ж вона незрівнянна -
Лагідна, ніжна, зваблива.
Їй серенади співали
І цілували очі.
Зробилась меншою також чаклунка-ніч
І на залитій сонечком галяві
Зустрілась я з прекрасним віч-на-віч.
Світло-зеленим ніжним первоцвітом,
Мов килимом устелена земля,
Рожевий ряст вітається зі світом
Усе собі скік та скок.
Обманув і Зайця й Вовка
Та Ведмедя також ловко.
Думав. що найрозумніший.
Хизувався тим у лісі.
Але Лисоньку куму
Бабиним літечком зветься воно.
Знаходжу й у себе його на волоссі,
А було ж русявим не так вже й давно.
І бурштином обсипає черешню,
Багрянцем вкриває глодові кущі.
Багата вона і незміряно щедра
І сп"янів, наче випив терпкого вина,
Міцно-міцно до моїх грудей пригорнувся.
Та зізнаюсь тобі, не моя в тім вина.
Це, напевне любисток так чарами діє,
У якому волосся я мию щораз.
Все ж у серденьку також кохання лелію,
Ранньою весною, як зійдуть сніги.
Але попрошу всіх, не будьте жорстокі,
Не треба деревцям боляче робить.
Коли напилися соку ви смачного,
Замазайе ранку, заживе скоріш,
Бо іще прийдете до деревця цього,Воно ж пригощати вже не буде більш.
Так давно вже ніхто вас не косить.
Біль і тугу мою заглушіть,
Все єство миру й злагоди просить.
І під сонцем. дощем й на вітрах
Всеньке літечко ви зеленійте.
Я пройдуся босоніж по вас,
Вкрився золотом колос пшеничний
На землі українській святій,
Лине жайвора вранішня пісня.
Її чує щодня хлібороб,
Йому з нею працюється краще,
Витирає спітніле чоло,
Та у нашому саду
Батьком саджені горіхи
Зеленіють та ростуть.
Вже вони і плодоносять
Рясно-рясно восени,
Трохи білочки обносять.
Біло-біло отак зацвіла.
Але ж зима надворі,
Звідки ж цвіт тоді о цій порі?
Обліпили усі гілки
Сніжинки легенькі пухкі,
Бо личить їй колір такий