Неоніла Гуменюк
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало
Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
Лелеки, коли прилетіли здаля,
А вже розправляють пташата їх крила
Та дивляться звисока - гарна земля.
Уміють вже міцно триматись в повітрі,
Наука батьків не проходить дарма.
І не страшні їм ні дощ, а ні вітер
Так кажуть в народі, погоджуюсь з цим.
Якщо досягти чогось комусь вдасться,
Це ним заплановано. більше ніким.
А коли хтось руки чомусь опускає,
Не прагне іти все вперед і вперед,
То щастя і справді він так й не зазнає,
Чи на білому
Доведеться приїздить
Михаїлові.
Буде в нас Архистратиг
На запрошення.
Хай несе добро та мир
У сонячний день
Розцвіла півонія
Кольору вишень.
Дивиться замріяно
У небес блакить,
Пелюстками-віями
Між хлібів та буйних трав
І поміж берізок в"ється,
До ставочка поспіша.
Між вербичок вона стала
І спустилась до води,
Берегом попрямувала,
Шукає затишку й тепла душа моя.
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості. а я
Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,
Їсти й пить вона не хоче, плаче із жалю,
Каменем і гордий лебідь полетить донизу,Коли втратить він кохану не дай Бог свою.
І лелека одиноко сумний лугом бродить,Коли згине лелечиха у дорозі десь,Більше пари він ніколи собі не заводить,
Зберігають вони вірність на життя усе.
Не завадило б і людям у птахів повчитись
Як по справжньому кохати і життя любить
Твоє свято уже близько,
Ти прийдеш ще на світанні
І засієш в кожній хаті.
Ой, Василечку-Василю.
Щоб здоров"я мали й силу,
Хліб й до хліба на столі,
Та загадково усміхаються берізки,
Щось таємниче перешіптуються з кленами
І не соромляться нікого аніскільки.
Простягують гілки до них, мов рученьки,
Запрошуючи тих на "білий" танець
І граціозно легко так кружляють,А вітер бавиться і пестить довгі кучері.
Тепла дай долоням, ніжності серцю й добра.
Осене, осене, тебе ж я щиро попрошу,
Щоби погожою ще довго-довго була.
А спогади, спогади хай не гірчать полинами,
Медами любові зцілюють, наче бальзам.
Вогнем калиновим щоби почуття це палало,
І додолу падає під вікном моїм,
Устеляє землю всю килимом багряним,
Господині-осені прикрашає дім.
Та узори дивнії срібними нитками
Вишиває бабине літечко навкруг,
І котяться грушечки золото-сонцями,