Неоніла Гуменюк
Подарувало літечко зозулі,
Вона зраділа їм, але не взула,
Поклала між зеленої травички.
Ними милуються усі, хто тут буває
І птаха нахвалитися не може.
В березневу пору,
Сніг біленький підійма
Все вгору та вгору.
І не думає тікать,
Весну не пускає.
Та й струмочки не дзюрчать,
хлопець чорнобривий
Кликав у вишневий сад,
Бачити її він рад.
Колиха дитятко влітку
Молода вродлива жінка
І тихесенько співає,
Вересень зібрати зміг врожай увесь,
Яблука залишив у моїх долонях,
Чемно попрощався і пішов кудись.
Жовтня, його брата багрянисті коні
Навперейми з вітром мчали що є сил,
З-під копит летіли золото-листочки
чаєчки біленькі крила,
Ромашок білі пелюстки.
У білому вся наречена,
Приходять іноді й до мене
І віршів білих теж рядки.
2015 р.
Лечу до тебе, мов лелека,
Батьківська земле, отчий краю,
Як тільки вільну днину маю.
Воду долонями черпаю
Із джерела, що в лісі скраю,
Наснаги й сили набираюсь,
Підкралася й до мене крадькома
І сріблом мої коси посипаєш,
Вже літечка квітучого нема.
Воно було барвисте і веселе
Та вигравало райдугою фарб
Й мене манило тисячами зваб,
То привітно і сонячно, то задощить.
Та не буде ніхто без обох них щасливий,
Бо коли вони поруч, то пісня бринить.
Солов"ями витьохкує серденько кожне
Та всміхаються очі, в них радість сія.
Без весни та без жінки сумне все й порожнє,
Що блузочка синя
Та жовта спідничка -
Красуня синичка.
Зими не боїться,
Снігів та морозів,
Сальця би поїсти
Із-за чорної хмари осінньої,
Тоді суму на серці нема,
Очі сяють вже радістю світлою.
Хоч дрібнесенький дощ моросить,
Зіпсувати він настрій не зможе.
Неповторна така кожна мить,
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
Серед буйних трав.
Закувала зозуленька,
Соловей співав.
Літечко, ласкаве літо -
Золота пора,
Кличе нас в свої обійми,